8 січня 1982 року у Парижі на 49-му році життя померла колумбійська скульпторка Феліза Бурштин. Габріель Гарсія Маркес в статті, опублікованій у одному з видань, написав, що вона померла від суму. Хуан Габріель Васкес прочитав це, і зараз збирає цю історію у своїй книзі «Імена Фелізи» (Alfaguara).

Література доводить нам, що час – це не просто перегони, товар для використання і викидання. Людський досвід плете забуття, спогади, сенси життя і смерті. Кожна з наших індивідуальних реальностей є частиною роду, спільноти, яка підтримує нас.

Читачі «Форми руїн» (2015) або «Повернути погляд назад» (2020) знову зустрічаються з чудовою повістю Хуана Габріеля, колумбійською історією, відкритою для світових подій. Доля персонажів визначається обставинами, минулим та бунтом, які вміщуються в свідомості та суспільстві.

Єврейська кров, роль, призначена жінці, політична напруга, репресії, вигнання, кохання, міста, нещастя чи сучасне мистецтво шукають людину, яка сідає за стіл, щоб повечеряти, або дивиться у вікно на вулицю. Людина? Персонаж? Наші секрети та ілюзії – це розповідь про нас самих.

Література допомагає нам пізнати себе і відчути відповідальність за власну уяву. Автор може сумніватися у літературних труднощах, намагаючись дійти до історичного персонажа, але читач хороших книг знає, що історії торкаються серця його власного єства. Ми читаємо інших, щоб розпізнати своє життя.

Останнє кохання Фелізи приходить у спільний дім після її смерті. Ось її світ, світ речей, які вже не мають значення. Раптом свобода не має нічого спільного з радістю чи страхом, а з порожнечею. Навчитись бути наодинці. Ось що таке сум.