«Я бíльш традицíйна, але розумíю змíни»

«Я бíльш традицíйна, але розумíю змíни». Так просто Лаура, вигадане íм’я, тому що вона вважає за краще, щоб державна школа в Мадридськíй громадí, де вона керує AMPA (Асоцíацíєю матерíв í батькíв учнíв), не була впíзнана, пíдсумовує рíшення святкувати лише День сíм’í що 15 травня, замíсть Дня матерí (який вíдзначається в першу недíлю травня) í Дня батька (що 19 березня). Вона уточнює, що деякí батьки íнодí не дуже це розумíють, але це поодинокí випадки, якí, за її словами, нíколи не доходили до вищих íнстанцíй школи.

Бланка Кабрера, президент CONFAPA, конфедерацíí AMPAS, AFAS (Асоцíацíй сíмей) í FAMPAS (Федерацíí AMPAS) Мадридськоí громади, зазначає, що в бíльшостí державних шкíл вже вирíшили святкувати лише День сíм’í. «Знаючи, що є хлопчики та дíвчатка, якí мають рíзнí домогосподарства, таким чином ми включаємо все це розмаïття», — стверджує Кабрера, додаючи, що багато AMPAS змíнюють свою назву на AFA, осκíльки вíдчувають, що це краще виражає включення всíх типíв сíмей. З Федерацíí асоцíацíй батькíв учнíв Мадридськоí громади (вíдомоí як FAPA Giner de los Ríos) зазначають, що в деяких центрах «позбулися клопотíв» í вже не святкують жоден з трьох днíв.

Бíльше íнформацíí. Хуліо Родрíгес, психолог: «Дитинство було приручено, хоча воно має бути дикою територíєю». Марія — також вигадане íм’я — директор школи, куди Лаура водить своïх дíтей протягом 12 рокíв, зазначає, що ще до ïí приходу в центр там святкували лише День сíм’í. «Навíть коли я була вихователем, я не отримувала скарг вíд жодного з батькíв. Усí центри тут працюють однаково. Рíшення про шкíльнí заходи затверджуються в учительськíй í в шкíльнíй радí, í з сíм’ями не консультуються щодо того, якí види дíяльностí проводити. Їм пояснюють, якí є свята í яке обґрунтування, í все», — пояснює вона.

«Причина святкування цього дня — реагування на рíзноманíтнîсть сíмей, якí íснують сьогоднí. Коли це святкувалося 12 рокíв тому, крíм одиноких матерíв чи батькíв, були дíти, якí не мали батькíв або жили лише з одним íз батькíв чи з бабусею та дíдусем», — стверджує директорка.

«Святкування мають бути моментом, коли люди вíдчувають себе включеними та цíнними, незалежно вíд сíмейноí структури», — пояснює психологиня Єссíка Дíас, координаторка гуманíтарноí дíяльностí органíзацíí «Психологи без кордонíв». «Дíти, якí втратили батька чи матíр, можуть почуватися виключеними чи íншими, що викликає у них смуток чи тривогу», — пíдсумовує Дíас, яка попереджає, що бачила випадки, коли пíдлíтки без батька чи матерí в дитинствí зазнавали цькування в школí: «Дуже важко пережити цю втрату, í коментарí íнших однокласникíв, якí вказують на цю втрату, погíршують ситуацíю». Потрíбно нормалíзувати те, що у дитини є лише мати або вона живе з бабусею í дíдусем, тому що часто ïх змушують давати пояснення.

Мíрíам Галан — вихователька дитячого садка в школí в мадридському мíстечку Посуело-де-Аларкон, í вона пíдкреслює, що всí сíм’í активно спíвпрацювали, коли два роки тому було вирíшено святкувати лише День сíм’í: «Раніше святкували День батька í День матерí, í жодна дитина не вíдчувала себе погано, тому що цей подарунок завжди мав власника: дíдуся, тíтку». Галан, яку було визнано однíєю з найкращих вчителíв у свíтí в 2022 роцí, вважає, що необхíдно нормалíзувати ситуацíí, коли у дитини, наприклад, є лише мати або вона живе з бабусею í дíдусем, тому що часто ïх змушують давати пояснення, í немає причин, чому вони повиннí виправдовуватися. «Щось таке просте, як: «У мене є мама». Або двоє тат. Í все. Без виправдань, а насолоджуючись», — вважає вчителька. Так само вона вважає, що кожна школа має своï традицíí, свíй спосíб жити родиною, í всí вони є дíйсними: «Немає гíршого чи кращого».

Галан каже, що всí батьки в ïí школí зрозумíли змíни, тому що, «врештí-решт, у школí продовжують святкувати конкретний день, а потíм, на особистому рíвнí, кожен може святкувати його, як хоче». «Життя змíнюється, ми все ще дивимося телевíзор у чорно-бíлому кольорí? Нí, тому що ми розвиваємося. Я бачу це так», — стверджує вихователька дитячого садка.

За словами Дíас, основна увага має бути зосереджена не лише на захистí дíтей, якí втратили одного з батькíв, а й на «навчаннí решти учнíв у класах» для розвитку емпатíí. «Ця емпатíя, про яку так багато говорять, але íнодí вона є великим невíдомим. Комунιкативна пíдтримка, яка має бути в класí, також є одним íз ключíв. Íнодí трапляється так, що ми маємо дуже поляризованí думки, í це не дозволяє нам зосередитися на можливих рíшеннях. Ми повиннí бути розважливими», — мíркує психологиня.

Галан вважає, що дíти сприймають змíни у святкуваннях навíть бíльш нормально, нíж батьки. «Дíти є вíдображенням дорослих, ми є ïхнíми головними орíєнтирами, ïхнíм прикладом для наслíдування. Хлопчики та дíвчатка зрозумíють те, що ми, як вíдповíдальнí за ïхню освíту, ïм скажемо», — пояснює експертка.

З íншого боку, Лаура поновлює, що учнí релíгíйного навчання роблять «щось» до Дня батька чи матерí, але це також не є проблемою: «Оскíльки сíм’я врештí-решт все збирає, то моєму чоловιковι, менí та дитинí це завжди здавалося добре». Елíза, вигадане íм’я, також є матíр’ю трьох дíтей, якí навчаються в цíй же школí, í ïй це завжди здавалося гарною íдеєю. «Це правда, що деяким батькам, бíльш традицíйним, це не сподобалося», — продовжує Елíза, — «ми вдома продовжуємо святкувати, í вони роблять якíсь малюнки чи вироби, якí ïм подобається нам дарувати, тому з мого боку скарг не було».