Автор і театральний режисер Альберт Боаделья щойно презентував нову виставу.

Вона про жінку, яку щойно зґвалтували. Порада від Боадельї після дослідження (як ми припускаємо) цього виду травми виражена дуже чітко з першого моменту вистави. Пані: якщо вас зґвалтували, одягніть фартух і виконуйте домашні справи, приведіть себе до ладу, сходіть до перукарні, щоб відволіктися, станьте гарною і готуйте для свого чоловіка. Побачите, це швидко мине. Але, перш за все, не піддавайтеся образі. «Вона отруює душу, і до того ж дуже шкідлива для шкіри» – застерігає головна героїня у монолозі після того, як розбиває скрипку в припадку гніву. Заспокойтеся. Робіть йогу. Контролюйте біль. І забудьте про це.

Мораль не дивує, враховуючи, що вона походить від людини, яка у 2019 році опублікувала у своєму Twitter, що «руки самця не повинні бути нерухомими», маючи на увазі звинувачення у сексуальних домаганнях проти Пласідо Домінго, опубліковані тоді агентством AP. Але це нестерпно, коли маскується під мистецький твір. Вже в тексті, який Боаделья підписує в програмці, лунає тривога: «Асоціації цієї жінки з болем стануть видимими через її схильність до співу та відновлення повсякденних звичок, особливо пов'язаних з її жіночою сутністю». Як він уявляє, що відчуває жінка після зґвалтування? Що він має на увазі, коли говорить про «звички, пов'язані з жіночою сутністю»?

Вистава під назвою «Вона» має унікального персонажа, втіленого сопрано Марією Рей-Жолі, у супроводі Рубена Санчеса Вієко на фортепіано та Альфредо Ансійо на скрипці. Починається все з безладу на сцені. Там є фортепіано, перекинуті стіл і стільці, зняті картини, повалена рослина, розібрана лялька Барбі та папери на підлозі. Видно, що щось дуже жорстоке щойно сталося, тому що навіть холодильник перекинутий. Виконавиця входить і вдаряється об стіну, щоб перебільшеними жестами імітувати брутальну сцену. Вона бореться, чинить опір з усієї сили, корчиться. Справжнє зґвалтування, як годиться. Не як поцілунок Рубіалеса Дженні Ермосо, який Боадельї здається «божевільним», що довели до суду, як він нещодавно заявив пресі під час промоції вистави. Після жахливого моменту головна героїня приводить до ладу одяг (дивно, але на ньому немає жодної подряпини), дивиться в дзеркало, і перша фраза, яку вона вимовляє, напівсміючись: «Який жах! Подивись, як я виглядаю!». Вона знову поправляє сукню, наносить парфуми і ще раз дивиться: «Що за волосся! Який жах!». Відразу після цього вона починає співати Morgen! Ріхарда Штрауса. Коли вона закінчує, вона хапає Барбі і каже їй: «Що за вираз обличчя! Завтра ж піду підстригтися, хоча не знаю, чи у Мерче буде час».

Ця структура повторюватиметься півтори години. Сопрано чергує моменти співу з короткими сценами, в яких вона прибирає дім, чистить, одягає фартух, готує, робить вправи на розслаблення, їсть банку ікри (хто не заслуговує на маленький каприз після зґвалтування) і розповідає про свої біди рослині. «Не драматизуй», – докоряє вона їй. Це ті звички, які Боаделья вважає «жіночими» за своєю природою. Він не тільки підкреслює це в явній формі, але й дозволяє собі висміювати боротьбу жінок за рівність у домашніх справах: «Треба пропилососити. Ой, Маріє, жінка всередині тебе вже вийшла назовні. Давай, зламай патріархальну модель. Так… але я ненавиджу безлад».

Все це Марія Рей-Жолі виражає награними жестами та малою витонченістю у дослідженні почуттів персонажа. Уявляємо, що за вказівками режисера. Аспідів і стереотипів так багато, що часом це навіть схоже на карикатуру. Немає нюансів, немає болю. Лише трохи емоцій проблискує в деяких музичних уривках.

Оскільки йому дозволено давати нам ці поради жінкам зі сцени, пан Боаделья міг би завітати цієї суботи на демонстрацію 8 березня в Мадриді, яка відбудеться за декілька кварталів від Teatros del Canal, де зараз показують його виставу. Там, напевно, знайдуться люди, які зможуть розповісти йому з перших вуст, що насправді відчуває поранена жінка. Без образи.