Коли Леді Гага випустила свій перший альбом

Коли Леді Гага випустила свій перший альбом, The Fame (2008), їй було 22 роки. Її вражаючий прорив з такими хітами, як «Poker Face» чи «Paparazzi», та сміливі заяви багато в чому нагадували те, чим була Мадонна у вісімдесятих. Гага проголосила себе Мамою Монстром, екстравагантною та звабливою фігурою, яка відстоювала гордість тих, хто відрізняється, та підтримку ЛГБТК+ спільнот. Багато підлітків прийняли її інклюзивний меседж під ритми денс музики, і сьогодні, 17 років потому, можливо, це допомогло їм чіткіше усвідомити свою ідентичність і, головне, отримати інструменти захисту від світу, який став більш ворожим, ніж кілька років тому, до малих груп. Зараз Гага випускає «Mayhem» – танцювальний альбом, який повертає ту королеву найспекотніших і толерантних танцполів.

У 2011 році Гага стала світовою поп-зіркою з альбомом «Born This Way» і замість того, щоб пом’якшити свій меседж, вона посилила його настільки, що її концерти перетворилися на найбезпечніше місце для всіх, хто виходив за рамки нормативного (останні також були бажаними гостями). Сьогодні Леді Газі 38 років, і в своєму прагненні не увічнювати формули та настрої, вона стала акторкою (більш-менш) прийнятною, переконливою співачкою ніжних джазових класиків (з незабутнім Тоні Беннеттом), любителькою пригод, які не завжди вдаються (невдалий альбом, який супроводжував «Джокер: Божевілля на двох»), і ідеальною партнеркою як для ветеранів року (її дует з Міком Джаггером у «Sweet Sounds of Heaven» з останнього альбому Rolling Stones), так і для колег по поколінню, таких як Бруно Марс, з яким вона розділяє мега-успіх останніх місяців, «Die With A Smile».

І ось ми підійшли до 2025 року, з першим суто поп-альбомом нью-йоркської артистки за п'ять років (Chromatica датується пандемічним 2020 роком). З «Mayhem» Гага хоче знову виступити в ролі провідника для своїх Little Monsters (Маленьких монстрів), як називають себе її шанувальники, можливо, вже дещо дорослих, але, безсумнівно, так само стурбованих тим, що відбувається в деяких частинах світу, де наполягають на поверненні до часів «він» (особливо він) і «вона». З самого початку все звучить як класична Гага: танцювальні треки, насичені басами, барокові аранжування та приспіви, щоб відірватися на танцполі. У цьому ключі виконані такі пісні, як «Disease», «Abracadabra» або «Perfect Celebrity», де артистка займається самокритикою як статист у культурі успіху. «Я зроблена з пластику, як людська лялька. / Мене штовхають і кидають, мені не боляче», – співає вона.

Ретро-музика з профілем диско з'являється у «Vanish Into You», в стилі Dua Lipa; дещо експериментальнішою є «Killah», яка, якщо це не данина поваги Девіду Боуї, то дуже схожа на неї; повернення до Chic з непереборною «Zombieboy»; «LoveDrug» звучить як те, що записувала Кеті Перрі, коли була крутою, а «Shadow Of A Man» нагадує Daft Punk/Michael Jackson з «Dangerous». Це посилання, які не применшують індивідуальність «Mayhem», з чудовим голосом головної героїні на передньому плані та зухвалими текстами, які, здається, виникли з тієї Гаги, яка приходила на гала-концерт у величезному яйці або одягнена в сукню зі шматків м'яса.

Продюсер Ендрю Вотт (відповідальний за останні роботи Rolling Stones, Pearl Jam, але також працював з Джастіном Бібером) вносить порядок у найхимернішу музику і полірує найдискотечніші теми. Альбом закінчується зливою гарних приспівів для танців, лише затьмареною у фінальній частині баладами, створеними виключно для демонстрації вокалу. Якби він прибрав останні три треки (в тому числі дует з Бруно Марсом), то вийшов би більш цілісний і приємний альбом з 11 пісень.