«У шістдесяті роки Суарес писав прозу, яку ніхто не писав»

«У шістдесяті роки Суарес писав прозу, яку ніхто не писав. Суарес порвав з реалізмом, коли реалізм панував: він створив фантастичну літературу, коли майже ніхто її не робив, він створив металітературу, коли майже ніхто не знав, що таке металітература, він створив поп-наратив, коли поп був лише живописним стилем, і нову журналістику, коли нові журналісти ще не охрестили винахід», — пише у пролозі до «Справи про відрізані голови» Хав'єр Серкас, який присвятив свою докторську дисертацію її автору. Гонсало Суарес (Ов'єдо, 1934) для Серкаса — наш перший постмодерний письменник. «Він зробив усе раніше, і протягом, і після», — каже Родріго Фресан.

Кінорежисер, оповідач, журналіст і художник, яким захоплювався Хуліо Кортасар і друг Сема Пекінпи, рідкісний письменник з численними послідовниками та численними виданнями, Гонсало Суарес сказав, що «я тікаю від усього, що може змусити мене повірити, що я вже прибув». Тепер автор «Тринадцять разів по тринадцять», «Рокабруно перемагає Дітірамбо» та «Горила в Голлівуді», який у 2022 році випустив збірку оповідань «Блакитний цвинтар» і одного разу зазначив, що єдина відмінність між причинністю та випадковістю — це положення літери, публікує комікс. Суарес знайшов папку з малюнками, які він зробив наприкінці п'ятдесятих у Парижі. У той час, за його словами, «за вказівками алжирця на ім'я Ріда я різав свинцеві труби і з'єднував їх у траншеї, відкритій до дозатора на АЗС». У Парижі того часу також розгортається дія роману «З небом на плечах».

За пропозицією редактора Дієго Морено, Суарес розробив тексти, які побудували або пояснили сюжет: божевільну, кумедну, швидку та легку історію. (Опубліковано з легкістю: одна віньєтка на кожній непарній сторінці, текст на парній сторінці). «Париж був святом, — сказав Ернест Хемінгуей, перш ніж пустити собі кулю в лоба», — починається своєрідна презентація, яка передує божевільній історії злочинів і розслідувань, повній літературних і кінематографічних алюзій, трохи недоречних, як уві сні. Деякі приклади: інспектора, який розслідує злочини, звуть Габен, уролог, який аналізує сечу «безголового сусіда», — Жуль Ренар, а двоє поліцейських, звісно, — Джозеф і Джозеф. З'являються переслідувані Хічкока, індіанці Джона Форда, Café de Flore і Les Deux Magots. Іноді думаєш про французький нуар; іноді про розслідування, яке відбувається у своєрідному коміксі La Codorniz або Rue del Percebe, культурологічному та паризькому; а іноді згадуються пам'ятні сцени сусідства у «De cuerpo presente», як-от ланцюг, що утворюється, щоб запобігти падінню дівчинки, або втечі дахами. На відміну від інших нудних авангардистів, Гонсало Суарес завжди був дуже кумедним.

Як і в інших творах Суареса, у «Справі про відрізані голови» пародія та стилізація співіснують із блискавичними асоціаціями ідей, побутовістю, забарвленою фантазією та абсурдом, романтичним і грайливим духом водночас, а також духом, одночасно філософським та інфантильним. Також спільним з іншими книгами автора є смак до жартів, що підривають мову та логіку, і водночас показують довільність наших слів і думок. «Допитані сусіди заявили про свою невинність. Це були чесні люди, які вбивали лише подумки», — розповідає оповідач, а «Маноліто був не таким поганим. Він був гіршим». Натомість консьєржка «Мадам Лопес була з Малаги, як Пікассо, у чиєму Atelier des Grands-Augustins вона витирала пил з «Герніки» і наносила інший шар з художником». Оповідач стверджує, що «часто невинність є однозначним доказом провини», а також зауважує, що немає сумнівів у тому, що «ніхто не обманює свої кроки, навіть коли нікуди не йде». Можливо, тому, читаючи Гонсало Суареса, варто відпустити себе, розслабитися та насолоджуватися. Цілком ймовірно, що коли ви закінчите, ви захочете повернутися на початок.

«Справа про відрізані голови»

• Гонсало Суарес
• Пролог Хав'єра Серкаса
• Nórdica, 2025
• 218 сторінок
• 19,50 €

Шукайте у своїй книгарні