Халіма Хамед, 25 років, і Нема Муса, 22 роки, спочатку торкаються грудей, потім ребер і, нарешті, стегон.

Спочатку руками, потім пальцями. Груди, ребра, стегна. Так парамілітарі чіпають молодих дівчат, які тікають від війни в Судані. З ними нічого не сталося, але вони знають, що це трапляється дуже часто під час переїзду. «Іноді [бойовики Сил швидкої підтримки] зупиняють автобуси, змушують вийти лише наймолодших і забирають їх», — пояснює Хамед з транзитного центру Ренк у Південному Судані. «Деякі повертаються, але інших ми більше не бачимо», — додає вона.

Війна, якій цього тижня виповнилося два роки, спустошила країну та призвела до примусового переміщення понад 12,9 мільйона людей, з яких 3,8 мільйона втекли за межі Судану, згідно з березневими даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Південний Судан є однією з країн, які приймають переміщених осіб, і село Атам, розташоване за п’ять кілометрів від кордону з Суданом, стало одним із головних пунктів призначення.

Однією з родин, яка опинилася в Атамі, є родина Насрін Аль Нур, 18-річної суданської дівчини, яка прибула разом зі своєю матір’ю Гамрою Абдарахаман і двома молодшими братами. Вони походять із Бута, села, розташованого в суданському регіоні Блакитний Ніл, звідки вони втекли наприкінці листопада через напади Сил швидкої підтримки (RSF). «Повстанці приїхали на мотоциклах і автомобілях, їх було багато, вони почали стріляти, вони казали нам, що якщо ми не дамо їм те, що вони хочуть, вони нас вб’ють. Вони спалили будинки, забрали жінок, наших віслюків, залишили нас ні з чим», — пояснює Абдарахаман. «Молодих дівчат ґвалтують, а хлопцям кажуть, що або вони приєднаються до них, або їх вб’ють», — каже Аль Нур.

Бут знаходиться за п’ять годин ходьби від Атама, досить близько, щоб повернутися, хоча б раз, щоб забрати те, що їм довелося поспіхом покинути. Ось чому близько тридцяти літніх жінок із села, які зараз є біженцями в Атамі, організувалися, коли ситуація покращилася, щоб усім разом повернутися до Судану і подивитися, що залишилося від їхніх спогадів, майна і, перш за все, сорго, яке вони вирощували. Саме вони, найстарші, зробили зворотну дорогу, щоб захистити своїх онучок, правнучок і дочок. Бойовики віддають перевагу молодим. «Я боюся повертатися, тому що молодих дівчат ґвалтують і роблять своїми рабинями», — каже Аль Нур.

Бума або мер Атама, Діінг Агуер Чол, пояснює, що напередодні «військові врятували дівчину, яку зґвалтували RSF, прямо біля кордону». Кордула Хеффнер, співробітниця організації «Лікарі без кордонів» на місцях, стверджує, що жінки зазнають сексуального насильства «в місці походження, під час подорожі та в місці прибуття». За даними ООН-Жінки, у 2024 році попит на послуги з протидії гендерному насильству в Судані зріс на 288% порівняно з даними 2023 року.

Молодих дівчат ґвалтують, а молодшим хлопцям повстанці кажуть, що або вони приєднаються до них, або їх вб’ють

Насрін Аль Нур, суданська біженка в Південному Судані

Сексуальне насильство — це привид, який ширяє серед суданських жінок. Абдарахаман усвідомлює ризик, хоча, на щастя, ніколи не зазнавала нападу. Вона була однією з жінок, які пішли до Бута, щоб знайти їжу та ті небагато речей, які у неї залишилися, тому що в Атамі немає їжі та міжнародної допомоги. «Я повернулася лише один раз, побачила свій спалений будинок і спустошене поле. Я відчула себе спустошеною», — згадує вона.

Аїша Малек, 65 років, також була частиною групи жінок, які пройшли цей шлях. Жінка стверджує, що «повертатися небезпечно» і що вона не дозволить своїй дочці піти самій. Сидячи на ліжку, вона згадує свою подорож. За нею два матраци, один рожевий, інший блакитний. Також є ліжко, яке вона змогла забрати зі свого старого будинку. Малек пояснює, що заплатила 5000 південносуданських фунтів (приблизно 1 євро на чорному ринку, найпоширенішому та найдоступнішому для населення) на контрольно-пропускному пункті Сил швидкої підтримки, щоб її пропустили. На зворотному шляху вона привезла речі, які змогла знайти, за допомогою віслюка.

Насрін Аль Нур пояснює, що боїться повертатися до Судану через сексуальні зловживання, яких можуть зазнати молоді дівчата в дорозі. Знімок зроблено в Атамі в лютому 2025 року. Дієго Менхібар

Сексуальне насильство як зброя війни

«Система сексуального насильства, яка використовується як зброя війни в Судані, навіть проти дітей, є жахливою», – заявили члени Ради Безпеки ООН минулого березня. Останній звіт ЮНІСЕФ, опублікований на початку минулого місяця, викликав тривогу: з початку 2024 року було задокументовано 221 зґвалтування дітей, зокрема чотирьох віком лише один рік та 16 віком до п’яти років. Згідно з аналізом, це сексуальне насильство відбувається під час вторгнення в міста, під час втечі від конфлікту, під час затримань, під час поїздки до іншої країни з метою сексуальної експлуатації, в обмін на їжу чи інші важливі поставки та під час повсякденної діяльності, як-от пошук води.

Аїша Малек, разом із речами, які вона забрала, коли повернулася до свого будинку в Судані, на знімку, зробленому в лютому 2025 року в Атамі, Південний Судан. Дієго Менхібар

У лютому цього року організація Strategic Initiative for Women in the Horn of Africa (SIHA) зробила заяву в Женеві перед Радою з прав людини ООН (РПЛ), в якій заявила, що задокументувала 300 випадків сексуального насильства в Судані, з яких 23,5% стосувалися дітей. Вони також повідомили про 230 випадків насильницьких зникнень жінок, які, як вони побоюються, були піддані сексуальному рабству або примусовому шлюбу. SIHA приписує більшість цих «систематичних і навмисних» воєнних злочинів RSF, а також суданській армії, яка, за їхніми словами, прагне «контролювати та домінувати над громадами».

Летіція Бадер, директорка Human Rights Watch (HRW) в Африці, заявила у звіті на 86 сторінках, в якому описується сексуальне насильство проти жінок у конфлікті в Судані, що «збройні групи тероризують жінок і дівчат, і обидві сторони блокують надходження гуманітарної допомоги, що змушує їх відчувати, що немає безпечного місця, куди можна піти».

Брак їжі в Атамі

Чол, мер Атама, пояснює, що до війни в селі було 1000 жителів, а зараз їх понад 24 000. «У нас серйозна проблема з нестачею їжі», — стурбовано підкреслює він. Біженка Насрін Аль Нур покладається на добру волю сусідів щодо їхнього утримання. «Я не знаю, що я сьогодні їстиму», — зізнається вона. Її робота полягає в будівництві глинобитних печей для торгівлі ними, хоча не завжди їх вдається продати. І вона, і її мати, і її брати вирішили залишитися в Південному Судані, незважаючи на невизначеність, яка нависла над країною після призупинення виборів, запланованих на кінець 2024 року, ситуація, яка ставить під сумнів стабільність мирних угод, підписаних у 2018 році.

Мазаер Муса, у лютому 2025 року, разом зі своєю родиною перед від’їздом з Атама, південносуданського села, куди вони прибули як біженці від війни в Судані в грудні 2024 року. На задньому плані, завантажені у вантажівку, всі речі, з якими вони тікали. Дієго Менхібар

Південний Судан явно постраждав від побічних ефектів війни в Судані після того, як у січні 2024 року експорт сирої нафти з країни, який становить 85% валового внутрішнього продукту, раптово зупинився через нестабільність. Валюта, яка підтримується надходженням нафтодоларів, втратила більше половини своєї вартості, і країна поринула в безпрецедентну економічну кризу та інфляцію в 600%.

Тому в Атамі є люди, які пакують валізи. «Моя дочка народила вдома, тому що її не хотіли приймати в лікарні», — пояснює розгнівана Мазаер Муса, суданська жінка, яка живе в Атамі. Перед її будинком вантажівка з ліжками, одягом, меблями та шторами чекає на неї та її дочок, щоб поїхати, можливо, каже вона, аж до Ефіопії. «Звичайно, мені страшно, але тут немає їжі», — підсумовує вона.