Шкільні подорожі, перебування за кордоном, обміни, літні програми… дедалі більше молоді здобуває знання поза межами рідної країни, у середовищі, що обіцяє розширити світогляд, покращити мову та виховати самостійність. Згідно з останнім дослідженням Міжнародної мобільності студентів, проведеним Національним інститутом статистики (INE) ще у 2014 році, семеро зі ста студентів виїжджали за кордон для завершення частини своєї освіти. У відомстві запевняють, що «це останні дані, і нове дослідження не публікувалося, оскільки немає свідчень про значні зміни, які б це виправдовували».

Чимало родин замислюються над тим, щоб їхні діти покинули звичні класи, перетнули кордони та пожили (хоча б кілька тижнів) в іншій мові, іншому кліматі та іншому ритмі. Іноді це літо в Ірландії, інколи – шкільна екскурсія до Риму чи навіть цілий навчальний рік у Канаді. І йдеться не лише про вдосконалення мови. «Для багатьох батьків досвід подорожей, життя з однолітками та віддаленість від дому сприймаються як своєрідне експрес-дозрівання», – пояснює Клодоальдо Касасека, директор агентства, що спеціалізується на навчанні за кордоном.

Але чи справді це дає стільки користі, як дехто вважає?

На думку Марії Долорес Мори Ольмедо, дипломованого педагога з освітньої психології та шкільного консультанта, для розвитку дитини не обов'язково покидати дім. «Зрілість приходить природно. Експрес-варіант ускладнює процес, бо він не є поступовим», – пояснює вона. На її погляд, діти розвиваються гармонійніше, коли мають належну емоційну підтримку і не випереджають події, які могли б пережити пізніше.

Хосе Марія Кальєхас, пенсіонер, викладач грецької мови, бачить це інакше. Він досі зберігає вдома папки з заламінованими шкільними маршрутами та листівками від учнів, надісланими з Флоренції чи Равенни. «Ці подорожі залишали слід», – каже він із ностальгією. Десятиліттями він організовував культурні поїздки для старшокласників, переконаний, що побачити на власні очі те, що вивчалося в класі, – невід'ємна частина навчання. Сьогодні, за його словами, він зустрічає в Гранаді – місті, де мешкає, – вчителів, які докладають зусиль, щоб зберегти цю традицію, хоча й помічає, що в багатьох випадках пропозиція змінилася: менше музеїв, більше пляжу та дискотек.

Мора уточнює, що вихід із безпечного середовища може бути чудовим досвідом, але застерігає: «Не потрапляймо в пастку навичок, які це нібито розвиває». «Самооцінка, емпатія та здатність до адаптації розвиваються завдяки слуханню, терпінню, спокою та уважному погляду батьків», – пояснює вона.

Тенденція підтверджується і поза освітньою системою. Касасека майже 40 років організовує перебування для учнів і запевняє, що родини тепер шукають не лише можливості для вивчення англійської: «Вони хочуть, щоб діти стали самостійнішими, познайомилися з іншими культурами, пережили досвід, який допоможе їм зрости». Його компанія пропонує програми від трьох тижнів влітку до повних навчальних років у Великій Британії, Ірландії чи Канаді. «Дедалі більше студентів, деякі вже з 13-14 років, вперше самостійно пакують валізи і повертаються з іноземними друзями та текою, повною історій. Іноді навіть із другою родиною. Інші хочуть залишитися, не хочуть повертатися», – стверджує він. А батьки, зі свого боку, також відкривають для себе, що означає відпустити своїх дітей у вільний політ, пояснює експерт.

На думку Мори, існує різниця між шкільною поїздкою та обміном чи навчанням протягом року, наприклад, у США чи Ірландії: «Пакування валіз як освітній досвід дає учневі людські цінності та емпатію, але відправляти його вчитися за кордон на кілька місяців чи рік – це бізнес-модель і передчасна мода». «Потрібно проживати кожен етап, коли ми до нього готові», – рішуче заявляє психолог.

Причини для навчання за кордоном різняться. У випадку шкіл, поїздки зазвичай припадають на перший рік старшої школи, коли підлітки відкриті до нових вражень, за словами Кальєхаса. Агентства ж працюють з різними профілями. «Важливий не вік, а емоційна готовність дитини», – зазначає Касасека, – «і не всі готові в 13 років спати далеко від дому, самостійно збирати рюкзак чи стикатися з їжею, яку не обирали батьки». «Для багатьох це вперше зіткнення з аеропортом, іншою мовою, проживанням у кімнаті з незнайомцями, і вони вчаться цінувати те, що мають вдома», – додає Касасека, – «але також відкривають для себе те, що існує зовні».

У цьому сенсі Мора зазначає, що ідеальний вік для здобуття досвіду та навчання з нього – це університетський етап. Саме тоді студенти найчастіше наважуються навчатися за кордоном. Згідно з даними Міністерства науки, інновацій та університетів, статистика міжнародної університетської мобільності за 2022-2023 навчальний рік – остання опублікована – свідчить про 46 725 студентів, які виїхали з іспанської університетської системи, більшість з яких були з державних денних університетів. «До цього моменту вони перебувають у періоді емоційного, соціального, особистісного та академічного розвитку, який потребує супроводу», – підкреслює психолог. «Передчасна подорож може стати травматичною», – продовжує вона.

Кальєхас згадує, що в минулих поїздках діти робили нотатки, вели щоденники, поверталися і з ентузіазмом розповідали про романське мистецтво чи Колізей. Сьогодні, він підозрює, багато хто думає лише про фото для Instagram: «Хоча фокус змінився, дослідження інших культур залишається школою життя. І це повинні робити всі навчальні заклади, без винятку». Насамкінець, Мора попереджає, що не все так безхмарно, і подібний досвід, пережитий до університетського етапу, може мати наслідки. Вона згадує зі своєї практики учнів, які повертаються з труднощами в таких предметах, як природничі науки, через відставання від навчальної програми: «Або ж вони переживають шок при поверненні до вже сформованих груп; страждають від травм через нестабільні стосунки в інших країнах або навіть через сімейний досвід, що конфліктує з цінностями, засвоєними вдома». «Іноді поїздки за кордон ідеалізують, не оцінюючи належним чином ризики», – продовжує педагог і психолог, – «жити на повну, а потім повертатися до обмежень може бути складніше, ніж здається».