Декількома словами
Дослідження показує, що жінки краще ідентифікують різні форми насильства, особливо психологічне та економічне. Важливість раннього виявлення та повідомлення про насильство підкреслюється як ключовий крок у запобіганні ескалації насильства. Оточення жертви відіграє важливу роль у підтримці та наданні допомоги жертвам, а також у повідомленні про випадки насильства.
Чому одні люди краще за інших здатні ідентифікувати ситуацію гендерного насильства?
З чим пов'язано те, що людина більш-менш схильна втручатися в те, що вона бачить? Від чого залежить рішення повідомити в поліцію або соціальні служби про те, що відбувається? Чи всі види насильства – фізичне, психологічне, сексуальне, економічне – розуміються однаково? Чи є більша чи менша ймовірність зіткнутися з однією з цих ситуацій? Десятиліттями існують тисячі досліджень про жертв, але не так багато про тих, хто бачить або знає про це насильство, яке є однією з найбільших проблем охорони здоров'я у світі та структурним питанням, яке, за даними ВООЗ, зачіпає кожну третю жінку на планеті. Зараз дослідження «Ідентифікація та знання ситуацій насильства проти жінок. Аналіз профілю потенційних свідків», ініційоване Соціальною обсерваторією Фонду La Caixa, зосереджується на них, щоб вивчити, хто має більше шансів стати свідком однієї з таких ситуацій і як вони сприймають її залежно від типу насильства, обставин та індивідуальних характеристик.
І так, вони є. Наприклад, можливість знайомства з жінкою, яка страждає або страждала від фізичного насильства, «істотно» змінюється, як зазначено в дослідженні, залежно від соціально-демографічних характеристик; особливо залежно від статі, національності та рівня доходів. У той час як 36% опитаних жінок заявили, що знають жертву, це зробили 24% чоловіків; серед іноземців 43% заявили про це порівняно з 29% іспанців; якщо подивитися на доходи, то це зробили 39% тих, хто заробляє менше 500 євро на місяць, і цей показник знижується до 22% серед людей з доходом понад 2000 євро. Якщо розширити ці змінні, то «молоді люди віком від 18 до 27 років, неодружені, ті, хто співпрацює з феміністичними асоціаціями, регулярно відвідують церкву або мають ліві політичні погляди», які у більшій мірі заявляють про визнання ситуацій фізичного насильства у своєму середовищі.
Для отримання цих даних три дослідники з Державного університету Наварри ― Аріадна Гарсія-Прадо, Ребека Ечаваррі та Сара Мартінес де Морентін ― та ще одна з Університету Ов'єдо, Фернанда Гутьєррес-Навратил, опитали 969 людей віком від 18 до 48 років з автономної спільноти Наварра. Дуже конкретна вибірка, «яку можна екстраполювати на національне населення», – зазначає Гарсія-Прадо, головна дослідниця. З одного боку, тому що учасників було обрано так, щоб це було так, а з іншого, тому що також, вже після цього, дані схожі, підтверджують та доповнюють інші статистичні дані, такі як макроопитування щодо насильства проти жінок 2015 та 2019 років або відсоток Всесвітньої організації охорони здоров’я. «30% опитаних розповіли, тому що ми залишили їм для цього місце, що знають або були свідками ситуації насильства», — деталізує Гарсія-Прадо, яка також пояснює, що цей аналіз є частиною більшого дослідження, яке зараз проходить другу перевірку в європейському науковому журналі.
Економічне насильство: найскладніше ідентифікувати.
Загалом, більшість здатні ідентифікувати всі типи насильства, проте є деякі складніші, і це, каже дослідниця, «має вирішальне значення для аналізу, оскільки першим кроком перед насильством є здатність його розпізнати». У всіх випадках жінки краще ідентифікують насильство. За типами, економічне насильство є найскладнішим, хоча його ідентифікують 77%, «іноземці та люди з низьким рівнем освіти» мають більше проблем з цим, як це відбувається також з контролем, де відсоток ідентифікації зростає до 87%. У сексуальному насильстві – 96%, у психологічному – 97%, а у фізичному – 98%. Саме у фізичному насильстві найменша різниця між профілями, які здатні його сприймати. У психологічному насильстві, пояснює Гарсія-Прадо, відбувається щось «тривожне»: воно не сприймається як «таке серйозне».
Вона наголошує на цьому питанні, тому що, коли відбувається перехід від сприйняття до втручання, ми бачимо, що про нього повідомляють найменше, попри те, що воно не тільки добре ідентифіковане, але й є найпоширенішим. Згідно з європейським опитуванням щодо гендерного насильства 2022 року, із загальної кількості жінок, які проживають в Іспанії віком від 16 до 74 років і мають партнера, 27,8% (понад 4,6 мільйона) зазнавали психологічного насильства у сфері відносин з партнером у якийсь момент свого життя. «Важливо сприяти ранньому повідомленню про психологічне насильство, щоб запобігти його перетворенню на фізичне. Попри те, що визнання психологічного насильства є високим, повідомлень про нього мало, 14% від загальної кількості (повідомлення про фізичне та психологічне насильство становлять 53%)», — деталізує дослідження.
«Хоча вони ідентифікують психологічне насильство, вони чекають, поки це насильство загостриться, щоб зробити крок», — пояснює Гарсія-Прадо. У своїх висновках звіт вказує на необхідність «вивчення інших факторів, які можуть сприяти збільшенню кількості повідомлень про насильство від людей, які знають про ситуації насильства».
Оточення жертви як опора проти насильства.
У вересні 2023 року десяток чоловіків вбили своїх партнерок або колишніх партнерок, і це стало одним з найгірших місяців в історії — з 2003 року лише 10 інших місяців зафіксували таку ж кількість жертв. Після аналізу цих злочинів тодішня державна секретарка з питань боротьби з гендерним насильством Анхела Родрігес виступила з чітким посланням: «Необхідно відмовитися від заперечення насильства щодо жінок. І порушити мовчання, мовчання є співучастю з агресорами». У той день Міністерство рівності закликало «оточення, яке знало ситуацію; сусідів, які знали, що відбувається», — сказала Родрігес, щоб насильство, яке жінки терплять щодня, не переросло в останню стадію: вбивство.
Але також, щоб покласти край фізичному, психологічному, сексуальному, контролюючому та економічному насильству, від якого страждають мільйони жінок. У дослідженні дослідники визначають мету в цьому напрямку: «Серед факторів, які сприяють збереженню насильства, є низький рівень повідомлень про нього. Згідно з іспанськими опитуваннями, 65% жертв не повідомляють про свою ситуацію. Повідомлення від свідків ще менше, оскільки про насильство повідомляють в основному жертви». І Гарсія-Прадо заглиблюється в те, що «повідомлення про насильство є життєво важливим, оскільки воно дає жертві доступ до захисту, супроводу та послуг, які вона не могла б отримати без нього».
Згідно з макроопитуванням щодо насильства проти жінок 2015 року, 55% жертв насильства розповідають про свою ситуацію другу чи подрузі, отже, «соціальне оточення жертви відіграє вирішальну роль не лише тому, що вони можуть повідомити про це, але й тому, що можуть заохотити та допомогти жертві зробити це. Крім того, збільшення кількості повідомлень від свідків може перетворитися на стримуючий фактор, оскільки потенційні агресори можуть бути розчаровані, якщо знають, що хтось з їхнього оточення, ймовірно, повідомить про них», — йдеться в дослідженні.
Для цього, підсумовує Гарсія-Прадо, необхідно працювати над тим, щоб суспільство зрозуміло, що проблема насильства є проблемою суспільства і що вона стосується всього суспільства: «Тому що часто, навіть ідентифікуючи його, багато людей, близьких до жертви чи агресора, не діють через наслідки, які ці повідомлення можуть мати як для жінок, які страждають від насильства, так і для них самих, і це може призвести до рішення не повідомляти, не повідомляти про це жодній установі чи службі». Тобто, щоб мовчання тривало.
Телефон 016 обслуговує жертв гендерного насильства, їхні родини та оточення 24 години на добу, 365 днів на рік, 53 різними мовами. Номер не реєструється в телефонному рахунку, але необхідно видалити дзвінок з пристрою. Також можна зв’язатися електронною поштою та через WhatsApp за номером 600 000 016. Неповнолітні можуть звернутися за номером телефону Фонду ANAR 900 20 20 10. У разі надзвичайної ситуації можна зателефонувати за номером 112 або за телефонами Національної поліції (091) та Цивільної гвардії (062). А якщо немає можливості зателефонувати, можна скористатися додатком ALERTCOPS, з якого надсилається сигнал тривоги в поліцію з геолокацією.
