Коли вщухли найпалкіші суперечки щодо угоди про делегування повноважень у сфері міграції між Іспанською соціалістичною робітничою партією (PSOE) та парламентською групою Junts у Конгресі, можливо, варто вдатися до більш спокійних роздумів.

Кожен, хто читав текст угоди – у контексті цих рядків, «факт» – може переконатися, що у разі ухвалення Органічного закону, який її матеріалізує, Женералітат Каталонії отримає можливість адміністративно керувати дозволами на проживання або поверненням мігрантів. Однак він завжди – інакше й бути не може – муситиме дотримуватися державного законодавства. Логіка зрозуміла: каталонська адміністрація не зможе встановлювати власні вимоги для надання дозволів чи рішень про повернення, оскільки це означало б зміну умов, що висуваються до мігрантів на інших територіях держави.

Угода також передбачає, що каталонська поліція Mossos діятиме на кордонах, у портах та аеропортах у справах, пов’язаних з мігрантами, але завжди у співпраці з іншими Силами та Корпусами державної безпеки. Так само Женералітат зможе керувати Центром тимчасового утримання іноземців (CIE) у Барселоні та матиме певну свободу в його внутрішній організації, але не зможе втручатися у визначення критеріїв, за якими особи потрапляють до цих установ із сумнівною репутацією щодо прав людини.

Якщо зважати на те, що фактично було погоджено, то йдеться про можливість децентралізації розгляду адміністративних справ та, водночас, про покладання на Женералітат та Mossos відповідальності за управління міграційною політикою, яка залишатиметься у компетенції держави.

Насправді, найбільш тривожною новиною видається «наратив», побудований Junts навколо угоди. У заявах для преси та в соціальних мережах їхні представники обрали таку інтерпретацію, яка, натякаючи на можливість для Женералітату встановлювати вимоги для отримання дозволу на проживання – пункт, якого немає в підписаному документі, – водночас підкреслювала, що саме Женералітат «нарешті» вирішуватиме питання видворення. Все це для того, щоб представити громадській думці делегування повноважень як спосіб більш оперативного – і більш обмежувального – управління ситуацією з мігрантами, яка розглядається, по суті, як проблема.

Цей підхід знову став очевидним через кілька днів під час угоди про розподіл неповнолітніх без супроводу: перед обличчям нинішнього об’єктивно нерівного розподілу між територіями, Junts вирішили не просити більше ресурсів для допомоги людям, а вимагати припинення прийому нових.

Треба бути обережними з наративами. Кон’юнктура, в якій нам довелося жити, свідчить, що іноді саме вони є найпотужнішим вектором для створення «фактів», які зрештою незворотно погіршать демократичну якість наших суспільств.