Декількома словами
Маріо Варгас Льоса, видатний перуанський письменник і Нобелівський лауреат, пройшов складний політичний шлях: від юнацького захоплення марксизмом та Кубинською революцією до зрілого, переконаного лібералізму, що сформувався під впливом розчарування в лівих ідеях та авторитаризмі.
Його політична еволюція тісно переплетена з літературною діяльністю та особистими стосунками, зокрема з Габріелем Гарсія Маркесом. Кульмінацією його політичної активності стала невдала спроба балотуватися на пост президента Перу в 1990 році, що продемонструвало його бажання втілити свої ідеали не лише на папері, а й у реальному житті.

Його відмовляли, пророкували провал, та марно. Маріо Варгас Льоса ринувся у 1990 році в президентську гонку Перу з тією ж нестримною силою, з якою все життя сідав за друкарську машинку – наче від цього залежало саме існування. Пристрасний і водночас раціональний, як і його книги, він зазнав поразки від інженера-агронома Альберто Фухіморі, що згодом перетворився на диктатора. Письменник клявся: політика для нього – питання моралі. Дружина, Патрісія Льоса, не заперечувала, та запевняла: рішучим стало інше – жага пережити щось захопливе. «Написати, – пояснювала вона, – у реальному житті Великий Роман». Варгас Льоса, що відійшов у вічність цієї неділі в Лімі у віці 89 років, був не лише ерудитом, а й Ясоном, що веде свій «Арго» на пошуки золотого руна.
Вплив Сартра зробив його відданим письменником з ранніх літ. Студентом Університету Сан-Маркос він вступив до комуністичного осередку «Кауїде» (на честь інкського полководця), вірячи в соціалізм як шлях до чистоти «нової людини». Захоплювався Кубинською революцією, боготворив Фіделя Кастро, якого п'ять разів відвідував у Гавані. Якось, разом з іншими латиноамериканськими інтелектуалами, годинами слухав Фіделя в замкненій кімнаті. Вийшов приголомшений, але з палаючим серцем. З часом він порвав з лівицею, яка назавжди асоціюватиметься в нього з авторитаризмом та бідністю, і пристав до лібералізму. Шлях від Кастро до Маргарет Тетчер проліг через вивчення Гаєка та Ревеля. «Якщо Маріо бачить гелікоптер, – розповідав хтось із родичів за вечерею, – він пояснить, як лібералізм дозволив зібрати його з деталей, вироблених у різних країнах. Лібералізм полонив його думки».
Та спершу було глибоке вивчення марксизму. Сумніви закралися, коли він відчув, що ці читання – «промивання мізків», яке починає його душити (про це він згодом напише в «Рибі у воді»). Його шлях до різних ідеологій був почасти інтуїтивним, та передусім – результатом вивчення й аналізу. Адже все життя, перш ніж стати письменником, він був читачем – паном, що сидить на сонці, в кріслі, з книгою. У 58-му він поїхав до Мадрида за стипендією Хав'єра Прадо в Університеті Комплутенсе і там остаточно порвав із «Кауїде». Це не завадило йому із захватом дивитися по телевізору, як 8 січня 1959 року бородані входять у Гавану. Варгас Льоса почав друкуватися в кубинському журналі «Casa de las Américas» під редакцією Айде Сантамарії.
Цей ідеалістичний, революційний запал зблизив його з Габріелем Гарсія Маркесом, старшим на десять років письменником, якого він зустрів у Каракасі, отримуючи премію Ромуло Гальєгоса. Варгас Льоса був зачарований полум'яною прозою колумбійця і присвятив йому дисертацію, що стала книгою «Історія одного богохульства» – найблискучіший аналіз творчості Гарсії Маркеса. Обидва згодом стануть Нобелівськими лауреатами: старший – у 1982-му, молодший – у 2010-му. Їхня дружба зміцнилася в Барселоні, де вони були сусідами. Гарсія Маркес став хрещеним батьком Гонсало, другого сина Варгаса Льоси. Та Фідель, серед іншого, розділив їх (аж до знаменитого удару перуанця колумбійцю в кінотеатрі Мехіко – події, яку Варгас Льоса просив біографів розслідувати після його смерті). Конкретно – через справу Еберто Падільї, кубинського поета, ув'язненого за критику кастризму. Група інтелектуалів, серед яких Варгас Льоса, Сьюзен Зонтаг, Октавіо Пас, Сартр, Кортасар і сам Гарсія Маркес, підписали маніфест проти репресій щодо Падільї. Ця справа змусила багатьох прихильників Кастро розчаруватися, зокрема й Варгаса Льосу. Та не Гарсію Маркеса, який, побачивши опублікований документ, заявив, що ніколи не давав згоди на включення свого імені, а його друг Плініо Апулейо Мендоса, зловживаючи дружбою, вирішив, що він підтримає справу, і підписався за нього.
Це було прощання молодого Варгаса Льоси з марксизмом і народження людини з зовсім іншими поглядами. Він недовго симпатизував християнській демократії – радше через захоплення Хосе Луїсом Бустаманте-і-Ріверо, аніж через щирі переконання. Цього юриста, гуманіста з Арекіпи, як і він сам, скинув генерал під час держперевороту, і Варгас Льоса мріяв про його повернення на президентську посаду.