У день своєї найбільшої законодавчої перемоги

У день своєї найбільшої законодавчої перемоги Фрідріх Мерц відзначив її не з родиною, колегами чи партією. У вівторок, після схвалення Бундестагом плану інвестувати сотні мільярдів євро в оборону, інфраструктуру та навколишнє середовище, майбутній канцлер Німеччини повечеряв у Берліні з президентом Франції, Еммануелем Макроном. «Разом ми можемо використати економічну силу Європи та надійно зміцнити нашу безпеку», – заявив християнський демократ Мерц. Перед вечерею, у спільній заяві з канцлером, що йде у відставку, соціал-демократом Олафом Шольцом, Макрон відреагував на парламентське голосування: «Це добра новина для Німеччини та Європи».

Мерц, переможець виборів 23 лютого, ще не є канцлером, а у Макрона залишається лише два роки при владі. Але Дональд Трамп повернувся до Білого дому, перевернув трансатлантичні відносини, і історичний двигун Європейського Союзу, після років застою, подає ознаки життя.

«Відносини з Францією фундаментально зміняться», – прогнозує у розмові з Джерело новини ветеран християнської демократії Армін Лашет, який був кандидатом у канцлери у 2021 році та президентом землі Північний Рейн-Вестфалія. «Якби я переміг, це було б моїм пріоритетом. Все з Францією. Поїздки до Москви, до війни [2022 року], Макрон не сам і Шольц, не сам, а разом...», – каже він. «Стіл був достатньо великим», – додає він, іронізуючи над розмірами столу, за яким президент Росії Володимир Путін приймав лідерів, які відвідували його напередодні вторгнення в Україну.

Мерц – класичний християнський демократ. У традиціях свого наставника, Вольфганга Шойбле, він не уявляє Німеччину без подвійного закріплення зі Сполученими Штатами та НАТО, з одного боку, та з Францією – з іншого. У його кабінеті є фотографія канцлера Конрада Аденауера та генерала Шарля де Голля в Реймському соборі в 1962 році, культовий образ франко-німецького примирення.

Мерц більш франкофільський, ніж Шольц, і це допомагає, як може допомогти сміливість – чи безрозсудність, на думку його критиків, – яка зближує його з Макроном, на відміну від обережності Шольца. Але справжнім поштовхом для франко-німецького двигуна є Трамп. Його нападки на Європу, зближення з Росією та підтримка крайніх правих у Німеччині стали для Мерца електрошоком. Раптово Німеччина та її майбутній канцлер приймають позиції, які досі відкидали. Позиції Макрона.

Ще в 2017 році, після приходу до влади, президент Франції закликав до «європейського суверенітету» перед «прогресивним і неминучим відходом Сполучених Штатів». У 2019 році він оголосив про «смерть мозку» НАТО. У 2020 році, і знову в 2024 році, він запропонував розширити французький ядерний парасоль на Німеччину. У всіх трьох випадках німецька відповідь була несміливою або прямо негативною. У всіх трьох випадках Мерц зробив розворот і наближається до Макрона. Він проголосив «незалежність» Європи; закликає терміново готуватися до гіпотези, що НАТО перестане існувати; і приймає дебати про європеїзацію французького ядерного парасоля.

«Ми не стаємо антиамериканцями чи антиатлантистами», – підкреслює Лашет, – «але ми посилюємо європейську частину альянсу. Ми робимо це не тому, що хочемо, а тому, що, можливо, американців більше не буде. Йдеться радше про застереження щодо зміни напрямку». І він нагадує, що ще в шістдесятих роках його партія розділилася на голлістів, прихильників більшої близькості до Парижа, та атлантистів, ближчих до Вашингтона. Баланс між обома тенденціями схиляється до голлізму. Або, за словами цього християнського демократичного політика, європеїзму: «Зараз існує динаміка між Францією та Німеччиною, а також між Німеччиною та Польщею».

Лашет вказує на очевидне. Хоча з Мерцем франко-німецький двигун буде відроджено, сьогодні його вже недостатньо в Європі, де центр ваги зміщується на схід, і загрози, і де такі країни, як Польща чи країни Балтії, мають більшу вагу. Побоювання Парижа щодо Берліна не зникли, і навіть план переозброєння, ухвалений у Бундестазі, попри оплески в Європі, викликає питання: чи будуть гроші використані для купівлі французької військової техніки?

Іншою перешкодою є прихильність Німеччини до трансатлантичних відносин, попри Трампа. США все ще мають понад 30 000 солдатів, розміщених у Німеччині, і атомні бомби на її території. Німці остаточно не відмовляться від цих відносин. І не хочуть, і насправді не можуть.