Технологічні розробки, що сприяють новим формам використання творів мистецтва, завжди потребують юридичних адаптацій, щоб гарантувати, що автор може контролювати свій твір і брати участь у доходах, отриманих від цього використання.

Можна подумати, що поява штучного інтелекту (ШІ) – це лише черговий технологічний процес, який вимагає юридичної адаптації для підтримки балансу між авторськими правами та цифровим прогресом. Але ШІ – це не просто нова форма використання, а інструмент, який втручається в саме створення творів.

Це втручання може відбуватися як допомога у творчій роботі автора, скорочуючи час, присвячений механічним, повторюваним завданням, щоб він міг зосередитися на головному. Часто використовуються інструменти, які полегшують натхнення та дозволяють таланту зосередитися на творчості. У таких випадках ШІ доповнює автора, так звані «твори, створені за допомогою ШІ».

Але справжня новизна ШІ полягає в тому, що він генерує контент за загальними вказівками будь-якої людини без жодного натхнення чи мистецьких знань. Цей якісний наступ машини на людську творчість поширюється на будь-яку сферу мистецтва. Звичайний запит (термін, який використовується для ідентифікації інструкцій, що надаються ШІ) може генерувати музику, малюнки, 3D-твори, письмові тексти або навіть наукові винаходи. Ми говоримо про генеративний ШІ з випадковими та непередбачуваними результатами.

Серед численних викликів, які ставить ШІ, існує також складність у проведенні незаперечної межі між творами, створеними за допомогою ШІ, та контентом, згенерованим майже без втручання людини. Цей потенціал генеративного ШІ створює величезні виклики, які ставлять під сумнів традиційне збереження авторства та авторських прав за людьми, що підриває саму соціальну структуру культури, яка народжується в спільноті та виражається через творців, здатних трансформувати соціальні почуття в мистецькі твори.

Як відрізнити твори, створені людьми, від тих, що автономно генеруються машиною? Коли твори заслуговують на захист авторським правом? В Україні та практично усій Європі людська творчість є необхідною умовою для існування твору, захищеного авторським правом. Завжди потрібен певний ступінь втручання або керівництва людини.

Проблема авторства виходить за межі самого творця та впливає на суспільство, в якому ми живемо, тому що автор є лише речником своїх відчуттів, втілюючи їх у мистецькому всесвіті. Тому варто запитати, чи має суспільство право бути поінформованим про контент, який йому пропонують, наприклад, пісні, коли вони генеруються ШІ, чи існує право як члена спільноти уникати заміни авторів – головних героїв створення культури та членів спільноти – машинами.

Якщо споживач має право знати характеристики та якості продуктів, які йому пропонують, чи не слід ідентифікувати пісні, створені ШІ? Чи не повинні ми отримувати інформацію про попередній відбір контенту, рекомендованого музичними платформами з алгоритмами, оскільки вони формують наші смаки за комерційними критеріями? Зрештою, якщо закони, які захищають культурну спадщину, зберігають за окремими особами та спільнотами, що її складають, розвиток культурних проявів і виключають з цієї екосистеми елементи, чужі її головним героям, чи не слід також обмежити колонізацію цією сферою машиною?

Нам потрібна термінова відповідь регулятора, особливо щодо того, який захист повинен мати продукт, згенерований ШІ. Немає сенсу захищати авторським правом те, що не є продуктом людської творчості. Найкраща гарантія збереження нашої культури в спільноті, яка її надихає, – це гарантувати цей зв'язок між авторськими правами та людською творчістю. Автор повинен мати можливість спиратися на ці нові інструменти, але не бути заміненим. Твори, створені за допомогою ШІ, заслуговують на захист авторським правом, лише якщо ШІ є лише інструментом. Але коли втручання того, хто дає запит, не має творчих елементів і не впливає на кінцевий результат, обмежуючись загальними інструкціями, які дають випадковий і непередбачуваний результат, це не можна вважати людським творінням.

Вкрай важливо, щоб захист культури та культурного розмаїття, який так часто асоціюється зі встановленням мінімальних квот на розповсюдження (наприклад, квоти для європейського кіно або для музики меншин), був поширений на запровадження квот, пов'язаних із творчістю людей-авторів. Потрібні квоти на людську творчість у медіа. Тільки так можна буде зберегти людську творчість і, зрештою, культуру.