Зі Стамбула, на фоні міського трафіку, воєнний репортер Мікель Аястеран реагує на отримання премії Ortega y Gasset 2025 за найкраще мультимедійне висвітлення: «Я точно не подавався, це був повний сюрприз». Протягом майже року, з лютого 2024 до січня 2025, він щодня публікував у своєму Instagram фото страви, яку палестинська родина надсилала йому разом із голосовим повідомленням про ситуацію в секторі Газа. Ця родина – сім'я перекладача Каєда Хаммада, з яким репортер роками працював у регіоні та товаришує з 2005 року. Дружина Каєда, Амаль, готувала страви, а одна з їхніх дочок, Далія, робила фото. Тому Аястеран каже, що плакав, коли отримав новину про нагороду: «Цей конфлікт – інший рівень. Він торкнувся всіх нас, особливо якщо маєш друзів там. Тому я так розчулився». Перший дзвінок він зробить їм: «Побачимо, чи є у них інтернет і чи зможемо ми поговорити».

Проєкт, який приніс йому Ortega y Gasset, називається «Меню Гази». Через ці щоденні зображення з короткими поясненнями про життя в секторі під час ізраїльської блокади, Аястеран прагнув показати, як голод використовується як зброя війни у XXI столітті: «Ми десятиліттями повідомляємо про конфлікт, але ситуація не тільки не змінюється, а й погіршується, тому я не дуже оптимістичний. Але я вірю, що така проста річ, як страви з повсякденного життя сім'ї, змусить нас задуматися і не ковтати брехню та пропаганду».

Фотографії страв дозволили йому говорити не лише про проблему голоду, а й про багато інших наслідків війни та обійти цензуру. За словами репортера, є три питання, які Ізраїль намагається найсильніше заблокувати, і через які не пускає журналістів до сектора: кількість загиблих і зниклих безвісти, те, що відбувається з дітьми, і голод. Показ голоду дозволив йому говорити про це та багато іншого: про повсякденне життя без джерела тепла, про молодь, яка організовує заходи для розваги дітей, про палестинців, які розмірковують, чи виживуть вони, про ностальгію за дрібницями, які були до війни.

Мікель Аястеран в Україні. (José Colón)

Репортер висвітлював усі конфлікти на Сході з 2005 року: від війни в Іраку до арабської весни, війни в Сирії, Афганістані... І робив це в різних ЗМІ як журналіст-фрілансер, переважно в Eitb та El Correo. Однак, «Меню Гази» – це нетрадиційне журналістське висвітлення, здійснене в соціальній мережі Instagram. «У соціальних мережах можна робити серйозну та ретельну роботу. В Instagram можна робити воєнну журналістику, і це надзвичайно цінний ресурс; нам просто потрібно знати, як ним користуватися», – запевняє він. І, за його словами, те, що каналом був Instagram, стало ключовим ще й для того, щоб сім'я Хаммад змогла прорвати ізраїльську блокаду та отримати повідомлення від тисяч людей, які їх підтримували та навіть запитували рецепт приготування хумусу. «Для них це важлива психологічна підтримка. Це допомогло відкрити вікно у світ і побачити, що люди піклуються про них. Відкриття цього мосту з цією родиною, з їхнім столом, стало зворушливим досвідом», – заявляє він. «Меню в Газі» також стало частиною розділу «Історії Гази», книги Аястерана про війну, яка буде опублікована 9 квітня. Ідея репортера полягала в тому, щоб закінчити серію зображень, коли буде припинення вогню, і це сталося в січні 2025 року. Однак, з початком Рамадану та ізраїльським закриттям будь-якої зовнішньої допомоги, він розпочав нову серію – «Меню Рамадану», яка продовжує розповідати про щоденні труднощі, з якими стикається сім'я, такі як нестача продуктів на ринках, відсутність електроенергії, погана якість води та бруд, що викликають кишкові проблеми, та ціни, які постійно зростають.