Гнів, розчарування, відраза, злість, страх або розчарування

Гнів, розчарування, відраза, злість, страх або розчарування можуть призвести до того, що дитина втратить контроль, висловлюючи те, що відчуває, бажає або потребує. Дитина може стати агресивною, підвищувати голос, кидати предмети та говорити речі, яких не відчуває. Хто не бачив дитину в парку, яка відчайдушно плаче або тупотить ногами на землі, коли настає час йти додому, а вона не хоче йти? Або хлопчика посеред супермаркету, розлюченого через те, що йому не хочуть купувати те, що він хоче? Розчарування або злість, які змушують дитину діяти неправильно, тому що емоції переповнюють її.

Неприємні емоції присутні в повсякденному житті дитини. Вони дуже інтенсивні та некомфортні, викликають велике невдоволення та дискомфорт. Вони здатні домінувати над її тілом і розумом, викликаючи амігдалярне викрадення, яке дезорганізує її. Ці емоції повідомляють їй, що щось не так або що вона не отримає того, чого бажає, і готують її до дії нерегульованим чином, змушуючи приймати погані рішення.

Більше інформації

Переваги позитивного виховання: самооцінка як основа щастя дітей у довгостроковій перспективі

Адаптивна нейропсихофізіологічна реакція, яка виникає на стимул, необхідна для того, щоб дитина навчилася ідентифікувати свій дискомфорт або розробити стратегії для його подолання. Гнів, наприклад, повідомляє дитині, що те, що з нею відбувається, суперечить її особистим інтересам; смуток може з’явитися через втрату когось або чогось цінного, а страх – коли вона вважає, що їй буде завдано шкоди. Ці емоції можуть проявлятися у дитини багатьма поведінковими проявами: істериками, поганими відповідями, агресивністю, непокорою, негативізмом, бунтарством або спробами переступити межі. Вони навіть можуть спричинити втрату апетиту, відчуття втоми, небажання або неможливість спати або потребу в тому, щоб дорослий завжди був поруч.

Як і батьки, дитина має право відчувати ці неприємні емоції. Але дорослі, які є для неї прикладом, повинні навчити її, що її дискомфорт не виправдовує втрату контролю, бійку, образи або звинувачення інших у своїй поведінці. Те, що дитина навчиться правильно регулювати ці емоції та зможе говорити про них спокійно, буде ключовим для того, щоб вони не завдавали їй шкоди та вона могла встановлювати здорові стосунки з іншими. Щоб досягти цього, їй потрібно, щоб її батьки супроводжували її з великою дозою спокою та емпатії.

Дорослий повинен стати найкращою моделлю емоційної регуляції, яку тільки може мати дитина. Якщо дорослий має інструменти для регулювання власних емоцій, його дитина врешті-решт їх інтегрує. Різниця між управлінням цими емоціями та його відсутністю може означати сімейні стосунки, засновані на повазі та порозумінні, або, навпаки, встановлення стосунків, заснованих на суперечках і гніві, погрозах або постійних криках.

Коли дитина відчуває себе перевантаженою неприємною емоцією, найбільше, чого вона потребуватиме від дорослого, це прояви любові.

Стратегії супроводу дитини:

• Дорослий повинен навчитися безумовно приймати емоції, які відчуває дитина, усвідомлюючи, що не існує хороших і поганих емоцій, а є приємні та неприємні, і що всі вони необхідні для повноцінного особистого, соціального та емоційного розвитку і що вони з’являються у всіх видах діяльності, які ми виконуємо, і впливають на нашу поведінку та прийняття рішень.
• Дитині потрібно відчувати, що її батько чи мати супроводжує та легітимізує все, що вона переживає, дозволяючи їй відчувати та звертаючи увагу на її емоції з великою дозою спокою та емпатії. Якщо вона відчуває себе засудженою або незрозумілою дорослим, її поведінка погіршиться, і вона приховуватиме те, що її турбує або хвилює. Вдома має бути атмосфера довіри, де можна вільно говорити на будь-які теми.
• Коли дитина відчуває себе перевантаженою будь-якою неприємною емоцією, дорослий повинен поважати час і простір, які їй потрібні, щоб заспокоїтися, і допомогти їй визначити причини, що викликали емоцію. Назвати її та шукати спільні рішення, шукаючи альтернативи її поведінці, буде ключовим для того, щоб мати змогу протистояти їй значущим чином. Дорослий ніколи не повинен сприймати емоційні зриви своєї дитини як щось особисте.
• Коли дитина відчуває себе перевантаженою неприємною емоцією, такою як страх чи гнів, найбільше, чого вона потребуватиме від дорослого, це прояви любові. Нагадування про те, що її люблять безумовно, і допомога їй пізнати себе та підвищити самооцінку буде дуже позитивним для того, щоб вона підвищувала впевненість у собі.
• Розвиток емоційного інтелекту дитини буде ключовим для її особистого благополуччя. Навчання ідентифікувати, регулювати та правильно керувати емоціями дасть їй велику безпеку та підвищить її автономію. Якщо дитина відчуває, що її емоційні потреби задовольняються, це створить великий зв’язок з батьками.