Сучасні суспільства стали настільки складними, дивними та незбагненними, що настав момент, коли певні фільми, що претендують на роль футуристичних дистопій, практично не відрізняються від сучасної реальності. Або, що майже ще більше турбує, випадок творів, які, показуючи достовірні події та перевірені факти, виявляються настільки неймовірними, що їх можна сприйняти лише як дивовижні футуристичні ситуації, далекі від ідеалу.

Саме до другого випадку належить грецький фільм «Життя на паузі», дія якого відбувається у Швеції. Якщо глядач останніми роками не стежив за побіжними новинами з міжнародних розділів ЗМІ, цей фільм може викликати лише подив. Жахливе здивування викликає так званий «синдром резіньяції», який спостерігався лише у Швеції серед дітей із сімей біженців з країн колишнього СРСР та Югославії, яким відмовили у притулку. Синдром вражає їх одразу після повідомлення про депортацію. Цей стан призводить до своєрідної коми із зупинкою вищих функцій мозку.

Деякі називають це «епідемічною істерією», інші — «культурним психогенезом», а третя група скептиків вбачає в цьому прояв синдрому Мюнхгаузена (симуляція хвороб для отримання ролі хворого). Однак ця своєрідна кататонія не була ані поодинокою, ані спорадичною. Вона спостерігалася у сотень дітей та підлітків (за деякими даними, тисяч) з 1998 року, хоча широкого розголосу набула лише з 2017 року.

Але як розповісти про це у фільмі? Якщо дивитися «Життя на паузі» без особливої попередньої інформації, стрічка справляє враження гіпотетичного епізоду «Чорного дзеркала», знятого Йоргосом Лантімосом. Насправді, хоча дія розгортається у скандинавській країні за участю відомих шведських акторів, виробництво переважно грецьке, а режисер Александрос Авранас, відомий похмурими темами та підходами у своїх попередніх чотирьох фільмах (один з яких знятий у США), здається послідовником автора «Ікла», «Альп» та «Бідолашних створінь».

Знятий довгими статичними планами та холодною симетрією, майже без фонової музики, з відстороненою акторською грою та крижаною операторською роботою у сірих та приглушено-синіх тонах, «Життя на паузі» є суворим, складним фільмом. Особливо у фінальній частині він набуває абсурдного тону, який може відштовхнути глядача.

Однак, зважаючи на таку дражливу тему, настільки заплутану, що вона навіть стала матеріалом для політичних спекуляцій і (як майже все сьогодні) маркером тієї чи іншої ідеології щодо біженців, іншу частину аудиторії переконає особливе бачення Авранаса. Це далеко від певного європейського соціального кіно, схильного до маніхейства, і набагато ближче до жорстокої політичної сатири.

Бачення настільки неоднозначне, що замість того, щоб співчувати причинам та болю сімей шукачів притулку або жорсткій реакції шведських інституцій, режисер вирішує «втопити» всіх. Подібно до Ентоні Берджеса та Стенлі Кубрика в «Механічному апельсині», тій дистопії, що приголомшувала нестерпним насильством бандерівців-любителів Бетховена, а також безжальним методом Людовіко, нав'язаним владою.

Про фільм «Життя на паузі»:

• Режисер: Александрос Авранас.
• Актори: Григорій Добригін, Чулпан Хаматова, Лена Ендре, Ліза Ловен.
• Жанр: драма. Греція, 2024.
• Тривалість: 99 хвилин.
• Прем'єра: 4 квітня.