Автобіографія Коста-Гавраса

Як письменнику, мені подобаються парадокси

Як письменнику, мені подобаються парадокси. Знаходити їх – це як тихе полювання, почуваєшся грибником, який спускається з гори з повним кошиком. Найбільше парадоксалісту подобається натрапити на той рідкісний екземпляр подвійного парадоксу: фразу чи подію, яка містить два парадокси. Це трапляється не щодня. Навіть у світі, який обожнює абсурд, в якому ми живемо, парадокси зазвичай прості. Тому потрібно подякувати RTVE за те, що подарували нам чудовий приклад подвійного парадоксу, розмістивши попередження у фільмах «Кіно з околиць».

Нова комедія француза Квентіна Дюп'є

Це одна з головних кінематографічних новин у Греції: Йоргос Лантімос, найвідоміший грецький режисер сучасності, повернувся до рідних Афін для зйомок нового фільму «Бугонія». Грецькі ЗМІ пильно стежать за кожним днем роботи над стрічкою, де головні ролі виконують Емма Стоун та Джессі Племонс.

Сучасні суспільства стали настільки складними, дивними та незбагненними, що настав момент, коли певні фільми, що претендують на роль футуристичних дистопій, практично не відрізняються від сучасної реальності. Або, що майже ще більше турбує, випадок творів, які, показуючи достовірні події та перевірені факти, виявляються настільки неймовірними, що їх можна сприйняти лише як дивовижні футуристичні ситуації, далекі від ідеалу.

Швейцарія – дивна країна для кінематографа. Як влучно зауважив Гаррі Лайм, зловісний персонаж Орсона Веллса у фільмі «Третя людина»: «Пам’ятаєш, хтось сказав: в Італії за 30 років панування Борджіа був лише терор, війни та різанина, але з’явилися Мікеланджело, Леонардо да Вінчі та Ренесанс. У Швейцарії ж мали 500 років любові, демократії та миру. І яким був результат? Годинник із зозулею».

Хоча фраза «я йду в кіно, щоб добре провести час» може здатися спрощеною та плебейською для тих, хто переконаний, що вони благословенні мудрістю та вищим смаком, зрозуміло, чого широка публіка очікує, купуючи квиток. Але добре провести час не обов’язково означає сміятися до сліз або зберігати усмішку на обличчі, коли вистава закінчилася або згадуючи її.

«Гранд Тур»

«Гранд Тур» — це настíльки заплутана для пояснення, як проста для захоплення пригода. Подорож мíж вигадкою та реальнíстю, мíж минулим i сьогоденням, мíж мелодрамою та комедiєю, яка вiдсилає до меланхолiйного свiту «Tabu» (2012), фiльму, в якому Мiґель Ґомеш з порожнього басейну викликав португальське колонiальне минуле i в якому розповiдь також розгалужувалася, щоб говорити з нами — без ностальгiї, але з тiєю неповторною португальською «saudade» — про втрачений рай, представлений через iєратичний образ привида крокодила.

Інтрига церемонії вручення премії «Сезар», найважливішої кінопремії Франції, цього року полягала не лише в розподілі нагород, а й у тому, що станеться з однією з номінованих акторок. Увага була прикута до Карли Софії Гаскон, через її повернення в медійний простір і через запитання, чи отримає вона нагороду як найкраща акторка. Але іспанській акторці, виконавиці головної ролі в нарко-мюзиклі «Емілія Перес», це не вдалося. Попри це, фільм став головним героєм вечора, отримавши сім нагород, зокрема за найкращий фільм і найкращу режисуру.

Європейське кіно