Чи варто виховувати дітей в ідеї ідеалізованого кохання?

Німецький психоаналітик, соціальний психолог і філософ-гуманіст Еріх Фромм (1900-1980) розрізняв два типи кохання: романтичне, яке він визначив як соціальний ідеал взаємної залежності, і справжнє, яке є зрілим і стабільним почуттям. Сьогодні психологи, такі як Сільвія Даль Бен, вважають, що романтичне кохання стало всюдисущим ідеалом, і суспільство увічнює ідею про те, що емоційний добробут залежить від перебування у парі. У цьому контексті, за словами Даль Бен, діти отримують культурні меседжі через фільми, казки чи пісні, які прищеплюють їм, що їхнє щастя та особиста реалізація можливі лише через романтичні стосунки. Але чи здорово виховувати дітей у цій ідеї ідеалізованого кохання?

«Те, що передає романтичний ідеал, може призвести до нереалістичних очікувань щодо партнерських стосунків і, в крайніх випадках, сприяти емоційній залежності», — пояснює психологиня. І додає: «Замість цього важливо сприяти емоційній освіті, заснованій на автономії, самооцінці та побудові здорових зв’язків». Виходячи з цього, Даль Бен вважає, що доцільно виховувати дітей у коханні, далекому від романтизму, зміцнюючи їхню самооцінку, щоб уникнути розвитку емоційної залежності в майбутньому з ризиком потрапити в токсичні стосунки: «Коли людина не розвинула міцну самооцінку, вона схильна шукати зовнішнього підтвердження і, в багатьох випадках, терпить шкідливу динаміку через страх залишитися на самоті або бути недостатньо цінною без схвалення іншої людини».

З цієї причини, на думку експертки, надзвичайно важливо, щоб з дитинства діти вчилися будувати свою ідентичність самостійно. Це не означає заперечення важливості емоційних зв’язків, уточнює Даль Бен, а навчання їх тому, що емоційний добробут має будуватися на міцній основі: «Люди зі здоровою самооцінкою можуть встановлювати збалансовані стосунки, з взаємною повагою і без потреби, щоб їхнє щастя залежало від іншого. Навпаки, люди, які мають більшу емоційну залежність, менш схильні розпізнавати ознаки зловживань і мають більші труднощі з виходом із незадовільних стосунків».

Виховання поза романтичним коханням передбачає диверсифікацію джерел добробуту та щастя. «Багато фільмів, казок і пісень передають міф про те, що романтичне кохання є кінцевою метою життя, що може викликати розчарування та тривогу, якщо реальність не відповідає цим очікуванням. Натомість, якщо змалечку їх вчити цінувати інші аспекти життя, такі як особистий розвиток, дружні стосунки, сім’я та самозадоволення, вони виростуть з ширшим і збалансованішим поглядом на те, що означає щастя», – стверджує Даль Бен.

Важливо також звертати увагу на перші зв’язки, які встановлюються в дитинстві, оскільки вони впливатимуть на стосунки в майбутньому. Даль Бен посилається на теорію прив’язаності, розроблену англійським психіатром і психоаналітиком Джоном Боулбі на основі його спостережень за поведінкою дітей, яка показує, що якість стосунків, які дитина встановлює зі своїми батьками чи опікунами, впливатиме на те, як вона сприйматиме і переживатиме стосунки у своєму дорослому житті. «Таким чином, надійна прив’язаність сприяє довірі та автономії, тоді як тривожна або уникаюча може призвести до дисфункціональних стосунків у дорослому віці. Тому необхідно, щоб діти росли в емоційних середовищах, де вони почуваються в безпеці та їх цінують», — пояснює психологиня.

Психологиня Лорена Гонсалес, співзасновниця Serena Psicología — онлайн-терапевтичного центру, орієнтованого на жінок — також вважає, що не рекомендується виховувати з точки зору романтичного кохання, але діти повинні знати, що прихильність — це сфера, яка може бути дуже корисною в житті, але це не єдине, що має змушувати нас почуватися реалізованими як особистості. Експертка радить кілька ключів, які можуть допомогти батькам зміцнити самооцінку своїх дітей, щоб досягти особистої повноти поза ідеалом романтичного кохання. «По-перше, всі батьки люблять їх безумовно, але важливо, щоб вони дійсно так відчували», — стверджує Гонсалес. Для цього, за її словами, необхідна фізична прихильність (обіймати, цілувати, тримати на руках...) разом із підтвердженням їхніх емоцій: «Це змушує дитину усвідомити, що вона є цінною істотою, гідною любові, і дасть їй знати, що її батьки завжди любитимуть її і вона ніколи не буде самотньою». «По-друге, навчіть їх цінувати повагу, рівність та автономію в будь-яких стосунках, будь то дружба чи партнерство», — продовжує Гонсалес. Для цієї експертки важливо, щоб дорослі виховували на прикладі і щоб пояснювали своїм дітям, що здорові стосунки базуються на діалозі, повазі та індивідуальності: «Що партнер нам дає, але не завершує нас, тому що ми вже прийшли завершеними з минулого».

Зі свого боку, Даль Бен додає, що потрібно дозволяти дітям приймати рішення відповідно до їхнього віку і давати їм можливість вчитися на своїх помилках: «Рекомендується вислухати дитину і запитати її: «Що робить тебе щасливим?». Потім поясніть їй, що щастя походить з багатьох джерел, таких як особистий розвиток, власні проєкти чи дружба. Таким чином вони розвивають більш широке та реалістичне бачення життя». «Крім того, потрібно допомогти їм ставити під сумнів меседжі, які вони отримують про романтичне кохання, аналізуючи історії, які вони споживають, і ставлячи їм запитання, наприклад: «Що ти думаєш про цього персонажа?», «Чи вважаєш ти, що це може статися в реальності?», – стверджує Даль Бен. Для цієї психологині важливо, щоб діти знали, що піклуватися про себе, встановлювати межі та цінувати себе – це не егоїзм, «а основа для того, щоб мати змогу здоровим чином спілкуватися з іншими».