У своїй праці «Про демократію в Латинській Америці» Сантьяго Муньос Мачадо, директор Королівської іспанської академії (RAE), досліджує історію пошуку суверенітету в Латинській Америці, вказуючи на численні перешкоди, зокрема, правління деспотичних лідерів, диктаторів, революції та нові авторитарні режими.
Маркос Мундшток з гумористичного гурту Les Luthiers на Конгресі іспанської мови 2019 року в Кордові (Аргентина) запропонував «точніше оцінити одиниці часу в народному мовленні». Під сміх аудиторії він додав: «Пропоную, щоб «поки півень проспіває» дорівнювало двом «миттєвостям» і чотирьом «дуже швидко». А «мені здалося, що минув цілий вік» було рівним чверті «вічності» та 0,33 від «я вже не можу дочекатися»».
Література – це спільний простір, а іспанська мова – це не тільки мова, що об’єднує понад 500 мільйонів людей, але й швидкісна траса для різноманітних мовних витівок та місцевих особливостей. Автори 90-х років народження, такі як Луїс Маріо, Давид Уклес і Грета Гарсія, пішли шляхом Андреа Абреу, молодої письменниці з Тенеріфе, яка у 2020 році вразила літературний світ своїм романом «Panza de burro», продемонструвавши мовну свободу та відмову від стандартів.
Мови обирають різні способи, щоб висловити одне й те саме. Еквівалентні вирази формулюються словами, значення яких відрізнялися б, якби ми інтерпретували їх поодинці і не бачили б їхнього сенсу в цілому.
В останні два-три десятиліття спостерігається незворотний процес повернення з небуття постатей іспанської культури. Серед них чимало чоловіків, але ще більше жінок, чий слід було втрачено або навіть не розпочато, поки хтось не вирішив приділити їм увагу. Культурний капітал сучасної Іспанії збагатився книгами, публікаціями, виставками та вшануваннями, що є беззаперечним позитивом. Іноді трапляється переоцінка, викликана ілюзіями або надмірним ентузіазмом (наприклад, у випадку з другорядною письменницею Луїсою Карнес).
Багато політиків демонструють труднощі з розумінням мови, оскільки рідко відповідають на поставлені запитання. Один з останніх прикладів того, як загальні мовні інструменти їм чужі, продемонстрував 26 лютого Карлос Мазон. Президент Валенсії, здається, не засвоїв одну з чотирьох максим чесної розмови, які всі носії мови застосовують сотні разів щодня, навіть не усвідомлюючи цього, інтуїтивно: максиму кількості.