«Саундтрек до державного перевороту»: джаз і антиколоніалізм у документальному фільмі, номінованому на «Оскар»

Create: пт, 28 лют 2025 - 05:30

Author: Олена Романенко

Категорія: Культура , Патріс Лумумба , Мобуту Сесе Секо , Кіно , Документальний фільм , Кінокритика , Демократична Республіка Конго , Луї Армстронг , Африка , Мая Анджелу , Колоніалізм , Премія «Оскар»

Декількома словами

Документальний фільм «Саундтрек до державного перевороту» розкриває трагічну історію Патріса Лумумби та боротьбу африканського континенту за незалежність від колоніалізму. Фільм поєднує архівні кадри, джазову музику та історичні факти, щоб показати політичні інтриги та наслідки вбивства Лумумби. Це складна картина про мрії про свободу та їх руйнування.

«Саундтрек до державного перевороту»

«Саундтрек до державного перевороту» — це складний і захопливий колаж з образів, джазу та історичних цитат про нездiйсненну мрiю африканського континенту, вiльного вiд iноземної жадiбностi та грабунку. У центрi всього — пам'ять про Патрiса Лумумбу, першого президента незалежного Конго, який змiг керувати лише кiлька мiсяцiв, перш нiж був страчений за сприяння ЦРУ та бельгiйської колонiальної влади в сiчнi 1961 року вiйськовим i майбутнiм деспотом Мобуту Сесе Секо.

Режисер — бельгiйський мультимедiйний художник, куратор та есеїст Йоган Ґрiмонпрез. Цей документальний фiльм, номiнований на «Оскар», пропонує гарячковий монтаж тривалiстю двi з половиною години, який дослiджує той момент холодної вiйни, коли iнша Африка — господар своєї долi, свого багатства та своїх ресурсiв — була недовго можливою. У тi роки джаз був полiтичною зброєю, але також, у викривленiй стратегiї, послом американської бiлої влади в Африцi. Країна, яка вiдмовляла в правах афроамериканцям, використовувала свою музику, щоб наблизитися до континенту, який почав ставати незалежним вiд колонiальних сил з iдеалом створення Сполучених Штатiв Африки.

Ґрiмонпрез плете слiпучу павутину з iсторичних, корпоративних та домашнiх документальних архiвiв, як-от тривожна сцена з маленьким слоненям, якого розгойдують у повiтрi, коли його транспортують на корабль краном, або коли вiн рухається пiд водою. Цi зображення викликають нещастя континенту, який зазнав безладного розкрадання людей, тварин i корисних копалин. Ґрiмонпрез пов'язує вбивство Лумумби з експлуатацiєю конголезьких уранових рудникiв, якi використовувалися для виготовлення бомби для Хiросiми та Нагасакi, i перетворили цю країну в Центральнiй Африцi на ще одну жертву американських ядерних перегонiв.

Документальний фiльм виглядає менш блискучим у своєму потоцi цитат, якi встановлюють дiалог мiж уривками голосiв оповiдачiв i всiлякими iсторичними нотатками, що з'являються на екранi. Так, аудiо зi словами з мемуарiв Микити Хрущова змiшується з телетайпами тiєї епохи; зустрiч у Гарлемi мiж Фiделем Кастро та Малкольмом Iксом — iз фразами, витягнутими з полiтичних есе; а романи афроамериканської письменницi Майї Енджелоу — з вiршами Октавiо Паса: «Коли iсторiя спить, вона говорить увi снi». Цей подвiйний штурм сказаних i написаних слiв часом здається зайво заплутаним, повчальним i безкоштовним.

На тлi цього бомбардування iнформацiєю музика задає дещо бiльше, нiж просто ритм, як це вже було у When We Were Kings — захопливому документальному фiльмi 1996 року про iсторичний бiй мiж Мухаммедом Алi та Джорджем Форменом у Заїрi (тобто в Конго Мобуту), — i, меншою мiрою, у бiльш звичайному Soundtrack for a Revolution (2009) про центральну роль музики в боротьбi за права афроамериканцiв. Якщо Amampondo, також вiдома як «пiсня дихання» пiвденноафриканки Мiрiам Макеби, заволодiла своїм синкопованим ритмом монтажем When We Were Kings, то тут пiк iнтенсивностi настає з Нiною Сiмон, особливо з її версiєю дiланiвської Ballad of Hollis Brown.

Як казав вiдомий лiдер аболiцiонiстiв Фредерiк Дуглас, «раби спiвають свiй смуток, i цi пiснi, що народжуються зi слiз їхнього серця, є водночас їхньою втiхою». Ця iдея, пiдхоплена роками пiзнiше Мартiном Лютером Кiнгом, проходить вiд початку до кiнця документального фiльму, який нагадує про роль барабанщика та композитора Макса Роуча та його дружини, спiвачки Еббi Лiнкольн, у засудженнi вбивства Лумумби в ООН. Пара, на яку вказало та за якою стежило ФБР, перетинається на екранi з Орнеттом Коулманом, Дюком Еллiнгтоном, Джоном Колтрейном, Мельбою Лiстон або Дiззi Гiллеспi, деякi з них беруть участь у проблематичному зближеннi з Африкою як посли джазу, що Гiллеспi називає, граючи словами англiйською, «cool war» проти «cold war». Найбiльш невдячна робота дiстається Луї Армстронгу, який у ролi посла мимоволi служив димовою завiсою для перевороту проти Лумумби.

Зрештою, серед такої кiлькостi матерiалiв i забутих iсторiй «Саундтрек до державного перевороту» заглиблюється в цi подiї та багато iнших (наприклад, роль найманцiв або так званої Чорної Пасiонарiї, Андре Блуен), щоб сформувати чудову головоломку з образiв, слiв i музики про нескiнченну трагедiю африканського народу.