Мені було чотирнадцять років, коли мій вчитель літератури подарував мені ту міфічну книгу містики. «Крихка людина, говори та пиши те, що бачиш і чуєш», — пам’ятаю, як я прочитала та підкреслила — з ентузіазмом людини, яка раптово відкриває для себе максиму, що відтепер керуватиме її пристрастями — в якійсь частині з багатьох її сторінок, сповнених палкості та ніжності. Це були слова, продиктовані Хільдегарді Бінгенській самим Богом, і перефразовані Вікторією Сірлот у книзі «Внутрішній погляд». І я, яка потім не вивчала літературу, щоб краще одягати святих бакалаврів, довго вірила, що жінки, представлені в тому підручнику, були єдиними представницями мого роду, які розумом і вірою зображували красу та стигму гарячих сердець тих далеких століть. На мій подив, фемінізм дав мені зрозуміти, що моє невігластво було не тільки моїм, а й щось із цього незнання про існування минулого наших поеток також тяжіло в академіях і каталогах поезії, далеких від читання лірики, створеної іншою жменею авторок, які писали, руйнуючи стільки схем, скільки й їхні релігійні колеги; я маю на увазі трубадурш, або, точніше, тробаїріт, головних героїнь сьогоднішньої важливої антології, виданої, з передмовою та перекладом поетеси, редакторки та вченої Клари Ханес: Albores. Або обличчя трубадурш без вуалі.

Albores — це збірка єдиних трубадурш, відомих на сьогоднішній день, жінок вищого класу XII та XIII століть, читання, вивчення та визнання яких почалося лише наприкінці ХІХ століття. Їхні імена не перевищують двадцяти, порівняно з близько чотирьохсот, які складають списки чоловіків-трубадурів; і історії їхнього життя, часто туманні та недоступні, можна розгадати в дослідженнях таких авторів, як Марірі Мартіненго чи Магда Богін, яку остання цитує Ханес, щоб підкреслити свої ідеї щодо розширення значення куртуазного кохання, яке є в усіх них. Відомо, що цей тип поезії окситанською мовою народився для того, щоб його співали та розважали, водночас рухаючи свідомість, через сублімацію еротичного кохання, часто забороненого та чужого до шлюбної норми. Незважаючи на її руйнівний намір, як зазначає Клара Ханес, ця поезія також зображувала жінку як пасивну істоту, завжди покірну та підлеглу, ледве відчутну, і саме тому голос авторів Albores ще більш унікальний і радикальний, оскільки тут «вони коханки, вони вибирають, вони страждають, також», і «від коханих вони стають коханими».

Безперечна сапфічна відмітка в цій внутрішній філософії, згідно з якою, якщо щось добре, то тому, що воно прекрасне, і навпаки, але, перш за все, це пропонує наша уява. Їхні імена? Серед інших, La Comtessa de Dia, Azalaïs d’Altier, Bieiris de Romans, Guilherma de Rosers або загадкова Констанція, Королева Майорки, авторка, на мою думку, найкрасивішого вірша з тих, що містяться тут: «Я люблю того, хто добрий і красивий, і я радий, як білий птах, / Що з любові співає свою пісню. / І я пані та королівство, / І нехай той, кого я люблю, не дорікає мені, / Адже я найкраща коханка з усіх, / І я вибрала найгіднішого, / Найкращого; і я люблю його так сильно, / Що думаю, що бачу його думками».

Безперечна сапфічна відмітка в цій внутрішній філософії, згідно з якою, якщо щось добре, то тому, що воно прекрасне, і навпаки, але, перш за все, це пропонує наша уява. Коханий, побачений як фантастичний і вільний дух, а не стільки як колекційна власність. Якщо з містиків ми дізналися, що поеми — це об’єкти віри, то разом з тробаїріт ми відкриваємо, що з лірикою кохання ми можемо викликати будь-яке бажання, оскільки за допомогою поеми воно стане істинним. Бунтівна людина, пиши та співай те, чого бажаєш і кохаєш?

Albores, або обличчя трубадурш без вуалі

Різні автори

Видання та переклад з окситанської Клари Ханес

Видання Сходу та Середземномор’я, 2024

216 сторінок. 17 євро

Шукайте у вашій книгарні