Століття тому, коли я тільки починала свій шлях у професії, мене відправили висвітлювати судовий процес у жахливій кримінальній справі. У залі були присутні вбивця та діти жертви. Досі пам’ятаю тремтіння та холодний піт, коли щовечора мусила поспіхом писати репортаж. Я була новачком у морі сумнівів. Слухаючи захист, я співчувала ще ймовірному дияволу. Слухаючи прокурора, бажала, щоб він закінчив свої дні за ґратами.

Зрештою, коли обвинуваченого вже визнали винним, хоч він і не зізнався, я вийшла із суду з гарячкою на губах від нервів та двома твердими переконаннями: кримінальна журналістика — це не моє, і якби мені довелося нею займатися, то лише з повагою, ретельністю та людяністю до живих і мертвих, як добрий судмедексперт за столом для розтину. Але я журналіст, а не письменник. І це не одне й те саме, хоча можна бути і тим, і іншим.

Письменник та його твір не обов’язково мають бути добрими, красивими, точними чи неупередженими. Журналіст та його робота не обов’язково повинні відповідати першим двом чеснотам, але останнім двом — так. Літературний твір — це не новина, не репортаж і не хроніка, жанри, що підпорядковуються журналістській етиці. В інтерв’ю з убивцею журналіст має конфронтувати з ним, спростовувати його слова та ставити на місце стосовно його жертв, оточення та епохи.

У подібній ситуації письменник, однак, може виявитися боягузом, який навіть не наважується зателефонувати жертві — не те щоб отримати її версію чи дозвіл, а бодай з чистої людяності повідомити про те, що стосується її найглибше, — боячись, що це зруйнує проєкт. Письменник та його твір можуть бути, зрештою, поганими, упередженими, безвідповідальними, гідними презирства та осуду з боку тих, чиї права порушені. Але для вирішення цих конфліктів існують суди, які розглядають текст, а не діють апріорі чи за чутками.

Ні, я не читала і не знаю, чи читатиму книгу, про яку всі говорять, не читаючи її, якщо вона взагалі буде опублікована. Але, крім законного суспільного осуду з боку тих, хто так вважає, я гадаю, що ані написання, ані редагування, ані продаж, ані купівля цієї книги не робить того, хто це робить, співучасником якогось убивці чи необхідним пособником болю його жертв. Це питання розмежування літератури та журналістики, а також свободи слова.

Автор тексту: Руслан Дорошенко — Прихильник лаконічності, точності та мінімалізму. Пише коротко, чітко та без зайвої води.