Альберто Посадас

Існують виставки, що нагадують бібліотеки, де між сторінками книг чи на стінах ховаються мапи інтимності, позначені нотатками на полях. Щось подібне відбувається на виставці Лаї Еструк у Музеї Королеви Софії. Вона сповнена непомітних позначок, схованих на узбіччях простору, супроводжуваних тишею та спогадами. Інсталяції тут ніби креслять тунелі та галереї у часі. Присутній слуховий жест, навіть коли нічого не чути, немовби ці маргіналії перетворюються на подих вітру, що несе голос читця. Ключ – у тілі.

Кармен Хіменес вперше побачила Іспанію підлітком у п’ятдесятих роках, коли Франко дозволив вигнанцям, як її батько-республіканець, що мав родину в Касабланці, ступити на землю країни.

— «Мені не сподобалося. Я знайшла Іспанію такою бідною, такою бідною, що мені боліло. Дивіться, в Марокко теж була бідність, але іспанська бідність виглядала… дуже погано. Як сумно ходили люди по Гран-Віа. Це була сумна країна».

Перед початком громадянської війни в 1975 році

Ліван вважали «Швейцарією Близького Сходу». Довгий час шістдесяті роки тут згадували як «золоті роки». Гюгетта Каланд, дочка першого президента Республіки після незалежності від Франції, у 30 років та з трьома дітьми вирішила відновити своє життя, присвятивши його мистецтву. Її батько помер до того, як вона намалювала свою першу картину. Її мати походила з родини банкірів.