Декількома словами
Франко-алжирська письменниця та філософиня Елен Сіксу стала лауреаткою престижної літературної премії Форментор. Журі відзначило її вагомий внесок у світову літературу, новаторський стиль, глибоке дослідження жіночого досвіду, феміністичної думки та майстерне поєднання філософії, психоаналізу та літературної творчості в її численних працях.
Плідна франко-алжирська письменниця Елен Сіксу (Оран, 87 років) здобула премію Форментор у галузі літератури «за літературну працю, що розширила найвидатнішу спадщину європейської культури». Про це повідомило журі у своєму комюніке, де підкреслило «особистість її стилю, безстрашне відчуття творчої свободи та широту інтелектуальних дисциплін, що вона інтегрувала у свою численну та багатогранну творчість».
Авторка торкнулася різних сфер, таких як «філософія, психоаналіз, лінгвістика, історія, інтимна пам’ять та онейричні мрії». У повідомленні також зазначається, що Сіксу є авторкою, «готовою до постійного запитування та допитливого погляду, який прагне розповісти про все».
Сіксу отримала численні нагороди у своїй країні та була визнана почесною докторкою університетів по всьому світу. «Через сотню творів та понад шістдесят років ретельного та наполегливого письма, своїми есеями, романами, п’єсами та академічною діяльністю, вона вирішально сприяла формуванню свідомості жіночого, його місця у трансформаціях нашого століття та його емансипації від сліпих інерцій історії». Серед її книг виділяються есеї «Прибуття до письма» та «Поети в живописі. Писання про мистецтво: від Рембрандта до Ненсі Сперо»; п’єси «Клятвопорушне місто або пробудження Ериній» та книги художньої прози «Мрії дикої жінки» та «Любов вовка».
Народившись у 1937 році, дочка німецької єврейки-ашкеназі та алжирського єврея-сефарда, вона переїхала до Парижа у 1955 році, закінчила навчання у 1959 році та отримала докторський ступінь з літератури у 1968 році. Вона спеціалізувалася на англійській літературі, зокрема на творчості Джеймса Джойса. У 1968 році опублікувала «Вигнання Джеймса Джойса або мистецтво заміни», а наступного року — свій перший роман «Dedans» («Всередині»), твір з автобіографічними мотивами.
У 1969 році її призначили професоркою англійської літератури в Університеті Париж 8, а через п’ять років вона заснувала Центр жіночих досліджень та гендерних студій, який запропонував першу в Європі докторську програму з жіночих студій. Вона є авторкою творів, перекладених багатьма мовами, що мають великий вплив у сфері постмодернізму та феміністичної критики. Вона належить до покоління французьких інтелектуалів та письменників, що оновили сучасну думку, таких як Дерріда, Фуко, Батай та Дельоз.
У комюніке журі підкреслюється, що у своїх книгах вона «розповіла про рани, відкриті вигнанням, нещастям та загадкою лиха». «Її чутливість та наративна майстерність дозволили їй розкрити найпотаємніші труднощі людського досвіду». «Її напружена та збуджена боротьба зі словом дозволила їй надати форму нечуваним виражальним знахідкам, що збагатили літературну мову».
Журі, що засідало у Валенсії, складалося з Клаудії Казанови, Віктора Гомеса Піна, Марти Ребон, Марти Сегарри та президента Базіліо Бальтасара. Церемонія вручення премії відбудеться у жовтні в Королівському театрі Мадрида.
