Пілар Санчес Вісенте стала лауреаткою VIII Премії Edhasa Narrativas Históricas. Роман, що оспівує епос та повсякденне життя астурійських жінок-воїнів, які воювали у VIII столітті під час Реконкісти за часів дона Пелайо, здобув перемогу у восьмому конкурсі премії Edhasa Narrativas Históricas.

«El cantar del Norte» («Північна пісня») з підзаголовком «Астурійська воїтелька» Пілар Санчес Вісенте — це твір, що виграв цю жанрову літературну нагороду, яка передбачає 10 000 євро та статуетку. Роман ретроспективно розповідає історію, яку переповідає одна з сестер біля смертного ложа головної героїні, про пригоди та подвиги Санчі Асуери, астурійської воїтельки, відомої як Валентона. Її діяння лягли в основу героїчної пісні (згаданої у назві «Північна пісня»), серед яких — відвоювання Кангаса у сарацинів для християнського світу.

Санчес Вісенте (Хіхон, 63 роки), яка отримала нагороду в Барселоні, є історикинею, документалісткою та письменницею, авторкою 12 опублікованих романів, серед яких є кілька історичних та детективних творів. Журі відзначило, що це «захопливий твір про жінок-воїнів, які в тіні міфічної постаті короля Пелайо вели та вигравали битви». Також було додано, що роман «достовірно задокументований та жваво написаний» і «миттєво переносить читача до астурійських земель середини VIII століття».

Під час презентації, що нагадувала «астурійський ранок, навіть із мрякою», як зазначив видавець Edhasa Даніель Фернандес, Санчес Вісенте підкреслила, що «Північна пісня» — це не лише про битви, а й роман про персонажів із великою увагою до повсякденного життя, наприклад, до ринків. Вона також наголосила, що Санча Асуера — історична постать, відома завдяки «Спогадам про Астурію» священника з Авілеса XVI століття Луїса де Вальдеса. Він, як нагадала авторка, пояснював, як дон Пелайо дістався з Ковадонги до Кангас-де-Оніс, що був під владою мусульман, а жінки-воїни його загону переодяглися в мавританських рабинь-утікачок і так змогли увійти в місто, «б'ючись як левиці та як хоробрі астурійки, зі своєю капітанкою Санчею Асуерою». Сама воїтелька вийшла зустріти Пелайо з ключами від міста біля фонтану «і вручила їх королю на великий подив і захоплення всього війська». Роман дуже емоційно відтворює епізод хитрощів Санчі, взяття міста та зустріч Пелайо, де воїтелька постає грізною у своїй ведмежій шкурі.

Даніель Фернандес нагадав, що ще не так давно заперечувалася можливість існування жінок-воїнів в історії — Серхіо Віла-Санхуан, член журі, з гумором уточнив, що «завжди була Сігрід з Туле», — але останнім часом підтверджено існування воїтельок серед таких народів, як скіфи та вікінги, а також жінок-гладіаторів, і романи та серіали ними наповнилися. Він відзначив, що Санчес Вісенте надає тепер визнання та видимості середньовічним астурійським воїтелькам, роблячи це з величезним реалізмом та емоційністю.

«Знайти згадку про Санчу Асуеру та воїтельок Пелайо у спогадах Де Вальдеса було подарунком», — пояснила авторка, нагадавши, що священник уточнював, що жінки-воїни вимагали отримувати платню нарівні зі своїми товаришами-чоловіками. «Я намагалася зануритися всередину та описати той світ таким, яким він міг би бути», — продовжила вона з пристрастю, що змушувала її перевтілюватися в Боадіцею, ніби вимагаючи меча, щоб втілити Санчу Асуеру, яку дуже ефектно зображено на обкладинці книги, готовою завдати удару.

Романістка, чия дипломна робота була присвячена жінці в Середньовіччі, хотіла, за її словами, поринути в той первинний бульйон, з якого вийшли астурійські жінки-воїни, та в ту суміш історії та легенди, що формує правління Пелайо та битву при Ковадонзі. «Мене приваблюють прикордонні місця та епохи», — розмірковувала Санчес Вісенте, нагадавши, що її романи завжди мають жіночих протагоністок, як Санча та її хоробрі капітанки.