Щоб полегшити вибір книг, автори та критики «Quadern» склали список видань, на які варто звернути увагу. Далі представлено добірку з 70 творів, розділених за жанрами: від каталонської, іспанської та зарубіжної прози до поезії, класики, коміксів, музики, дитячої та юнацької літератури, а також гастрономії.
ІнесЕлена ГарроЕспінас, 2025. 222 сторінки. 19,95 євро
Стук годинника вночі в спальні. Я прокинувся раніше часу, нервую, і останні образи важкого сну виливаються в усвідомлення того, що мені треба писати газетну колонку. Страх білого аркуша перетворюється на порожню подушку, на яку спираються головою психоаналітичні дослідження та літературні спогади. Завдяки чудовому перекладу Альфонсо Рейєса, я дізнався з «Морського бризу» Малларме, що варто подолати страх відкритого моря сторінки та слухати спів моряків у будь-якій можливій катастрофі.
Не знаю, чи любимо ми багато читати, але безсумнівно нам подобається покращуватись з читанням. Booktubers роблять милі личка перед Гімалаями книг на своєму нічному столику. Набагато більше сумок від The New Yorker, ніж проданих примірників The New Yorker.
Головна героїня прагне екстатичного та всеосяжного кохання, яке було б і домом, і полум'ям, і водночас, звичайно ж!, не довіряє моногамії та шукає формулу, яка б усе вирішила, не знаючи, що ні формул немає, ні можливості щось вирішити ніколи.
Ми завжди піддаємося весні. Між останніми подихами зими та першими спалахами літа, невизначеність відчувається як млява та сутінкова лихоманка.
Невизначена погода не дає життю увійти з силою. Важко пристосуватися до теплоти. Настрій руйнується, і тіло слідує за ним, як анемічний пес.
Варто зупинити годинники, не форсувати події, але майже ніхто не може цього зробити: неможливо не зникнути перед обличчям труднощів і розчарування.
Через сорок років після смерті Вісенте Алейсандре (1898-1984), останнього іспанського поета, відзначеного Нобелівською премією з літератури (1977), його будинок придбала адміністрація. «Велінтонія», як називають будівлю, в якій з кінця 1920-х років до смерті автора побували кілька поколінь іспанських письменників, була придбана владою Мадрида на третьому аукціоні за 3 193 225 євро. Жодна інша адміністрація чи приватна особа не подала жодної пропозиції. Будинок оголошено об'єктом культурної спадщини з 2022 року.
7 квітня трохи більше століття тому, 1921 року, чилійська поетеса Ґабрієла Містраль (уроджена Лусіла Годой Алькаяґа) мала невдалий день на своє 33-річчя. Вона шість годин чекала на приїзд одруженого поета Мануеля Маґальянеса, щоб провести вечір у сільській місцевості, але він так і не з’явився. Вони роками надсилали одне одному листи кохання – і розчарування – не знаючи одне одного особисто. Згодом Містраль таки отримала листа від чоловіка, на одинадцять років молодшого, разом із квіткою жасмину. «Дурню! Це був мій день, а ти не прийшов до мене.
Анна Кабальє, біограф Кармен Лафорет та Консепсьйон Ареналь, відповідальна за серію «Життя, написане жінками», що розкривала ключі до дебатів, у яких жінки-творці прагнули лише «існувати», бути шанованими, тепер публікує біографічний нарис про письменницю, мислительку та майже столітню Розу Часель (1898–1994). Книга має назву «Íntima Atlántida» («Інтимна Атлантида») і показує нам складну авторку, яка пережила життя, сповнене принижень, із саморуйнівним ставленням.
«Є молоді люди, які живуть ніби в повітрі. Мені 30 років, і я думаю: майбутнє таке ж крихке, як це місто», — розмірковує Омар Кастро Вільялобос (Ліма, 32 роки) у своїй першій поетичній збірці під назвою «Кімната для самотньої людини» (Visor Libros). Візуальний художник і письменник щойно отримав 37-у Премію Льоеве за молоду поезію за цю роботу, в якій він зображує столицю Перу як місце, де важко жити через спекуляцію нерухомістю, брак державного житла та байдужість політиків. «Ми всі блукаємо колами. Де ти спатимеш завтра?», — запитує автор в одному зі своїх віршів.