Ми завжди піддаємося весні. Між останніми подихами зими та першими спалахами літа, невизначеність відчувається як млява та сутінкова лихоманка.
Невизначена погода не дає життю увійти з силою. Важко пристосуватися до теплоти. Настрій руйнується, і тіло слідує за ним, як анемічний пес.
Варто зупинити годинники, не форсувати події, але майже ніхто не може цього зробити: неможливо не зникнути перед обличчям труднощів і розчарування.
Через сорок років після смерті Вісенте Алейсандре (1898-1984), останнього іспанського поета, відзначеного Нобелівською премією з літератури (1977), його будинок придбала адміністрація. «Велінтонія», як називають будівлю, в якій з кінця 1920-х років до смерті автора побували кілька поколінь іспанських письменників, була придбана владою Мадрида на третьому аукціоні за 3 193 225 євро. Жодна інша адміністрація чи приватна особа не подала жодної пропозиції. Будинок оголошено об'єктом культурної спадщини з 2022 року.
7 квітня трохи більше століття тому, 1921 року, чилійська поетеса Ґабрієла Містраль (уроджена Лусіла Годой Алькаяґа) мала невдалий день на своє 33-річчя. Вона шість годин чекала на приїзд одруженого поета Мануеля Маґальянеса, щоб провести вечір у сільській місцевості, але він так і не з’явився. Вони роками надсилали одне одному листи кохання – і розчарування – не знаючи одне одного особисто. Згодом Містраль таки отримала листа від чоловіка, на одинадцять років молодшого, разом із квіткою жасмину. «Дурню! Це був мій день, а ти не прийшов до мене.
Анна Кабальє, біограф Кармен Лафорет та Консепсьйон Ареналь, відповідальна за серію «Життя, написане жінками», що розкривала ключі до дебатів, у яких жінки-творці прагнули лише «існувати», бути шанованими, тепер публікує біографічний нарис про письменницю, мислительку та майже столітню Розу Часель (1898–1994). Книга має назву «Íntima Atlántida» («Інтимна Атлантида») і показує нам складну авторку, яка пережила життя, сповнене принижень, із саморуйнівним ставленням.
«Є молоді люди, які живуть ніби в повітрі. Мені 30 років, і я думаю: майбутнє таке ж крихке, як це місто», — розмірковує Омар Кастро Вільялобос (Ліма, 32 роки) у своїй першій поетичній збірці під назвою «Кімната для самотньої людини» (Visor Libros). Візуальний художник і письменник щойно отримав 37-у Премію Льоеве за молоду поезію за цю роботу, в якій він зображує столицю Перу як місце, де важко жити через спекуляцію нерухомістю, брак державного житла та байдужість політиків. «Ми всі блукаємо колами. Де ти спатимеш завтра?», — запитує автор в одному зі своїх віршів.
Жереб кинуто. За кілька днів на полицях книгарень з новинками з’являться такі безпрограшні варіанти, як дослідження Філіпа Сендса про справу Піночета, роздуми Моніки Батет про наші стосунки з минулим або глибокий монолог матері до сина, який Клер Кілрой представляє у «Солдат, моряк». Цього квітня буде якісна кримінальна проза (Філіп Клодель) і чудові комікси (Емма Ріос «Гачок»), бойове есе (вічний Ноам Хомський), спокійний голос щоденника (Хуан Маркес) чи оповідання про проблеми передмість (Марина Пересагуа).
У 2024 році закрилася Hiperión, одна з найкращих книгарень Мадрида, присвячена поезії. Цей бізнес чинив опір, роблячи честь своїй назві, титанічно у приміщенні, розташованому за кілька метрів від Пуерта-де-Алькала. Книги Рільке, Сор Хуани чи Еліота гордо виставлялися за склом, нагадуючи нам багато корисних речей. Серед іншого, що людство — це також культурна вправа, яка йде від гекзаметрів Гомера до останнього з молодих поетів, виданого, власне, Hiperión. Те, що на «золотій милі» європейської столиці трималася культова книгарня, було майже несподіваним викликом.
Пориньте у світ захопливих історій та глибоких роздумів із добіркою книжкових новинок березня 2025 року, що отримали схвальні відгуки критиків. Від аналізу протоколів соціальних мереж та футбольних мемуарів у нових есе Інґрід Ґвардіоли та Манеля Відаля, до автобіографічного есе Лор Мюра в стилі Пруста та щоденників Феліу Формози, що побачили світ у плідний для автора рік. Також на вас чекає проза Альби Далмау та Жоана Тодо, і знову відкрита поезія Себастії Альсамори.
Книги про диктаторів – як старої школи (військові перевороти, що силою захоплюють владу у демократій), так і нової (популісти, які мають підтримку на виборах, але придушують свободу преси, здобувають підтримку пільгами для найбагатших і переслідують, навіть вбивають, опозиціонерів) – привернули увагу «Babelia» цього тижня.
«Коли ви заходите, це вони дивляться на вас», — каже Альберто Мартін, куратор виставки «Хай живе богема! Зворотний бік літературного життя», на початку цієї екскурсії в Музеї історії Мадрида. Він має на увазі кадри, зняті Аліс Гі у 1905 році, де переважно чоловіки в костюмах товпляться на Пуерта-дель-Соль, дивлячись на неї, на камеру.