Речник Vox Ігнасіо Гарріга під час сесії контролю над урядом у Парламенті Каталонії.
Останній барометр Центру вивчення громадської думки (CEO) приніс кілька важливих висновків. Можливо, найбільший резонанс викликало те, як ультранаціоналістична формація Aliança Catalana (AC) «розмиває» підтримку партії Junts per Catalunya. Але це не єдиний тривожний сигнал, якщо подивитися на правий фланг ідеологічного спектру.
Одним із побічних наслідків появи в політиці таких фігур, як Дональд Трамп — і не лише він — є те, що вони склеротизують каталог можливих реакцій. Захисники ліберальної демократії можуть хіба що хапатися за голову, стискати кулаки та шукати підтримки тих, хто, як і ми, шкодує про руйнацію багатьох передумов, які уможливили десятиліття процвітання. Це жах, варварство та скандал із непередбачуваними наслідками. До цього доходять (майже) всі.
В політичному та соціальному контексті, де антимігрантська риторика підживлює ультраправих і починає впливати на традиційно помірковану політику, дуже позитивним є те, що іспанські єпископи висловилися на захист прав іммігрантів. Їхній заклик до Конгресу минулого тижня з метою спонукати PSOE та PP розглянути Народну законодавчу ініціативу (НЗІ), яка виступає за надзвичайну легалізацію понад півмільйона іммігрантів, що проживають в країні без документів, є актом соціальної справедливості та політичної мужності.
«Ринок і фортеця — ось два світи, на які розділиться багатий світ», — пророкував колись Філіп Блом. Той, хто не відчуває себе частиною ліберальної мрії, шукатиме прихистку за частоколом — «авторитарною відповіддю на холодну ринкову свободу». Коли ми, люди, не відчуваємо, що нас чують чи захищають, ми хапаємося за радикальні рішення, немов потопаючий за соломинку.
Ви теж можете бути коментатором чи коментаторкою. Фактично, ви вже ними є, коли щоранку сідаєте пити каву і втручаєтеся в дискусію з тостом у руці, чи то погоджуючись, чи то відповідаючи з більшою чи меншою люттю, чи то часом навіть б'ючи кулаком по столу. Ви ним є, безкоштовно, але з перевагою, що не виходите з дому, адже життя коментатора має жахливий графік.
Існує кілька помітних рис у тому, як Дональд Трамп здійснює своє президентство. Головна з них — це одержимість бажанням захопити якомога більше медійної уваги. Весь світ, у буквальному сенсі, має стежити за його рішеннями; не можна говорити чи обговорювати щось інше; те, що відбувається в Овальному кабінеті, має стати частиною нашого життя, як їжа чи сон.
Дріс Буіссеф-Рекаб Луке (Тетуан, 78 років) пройшов шлях від пастуха кіз у дитинстві до викладача іспанської мови в Університеті Рабату. Але він також був політичним в'язнем, провів понад 13 років у в'язниці за участь у комуністичній асоціації та жив у вигнанні в Іспанії. Ніщо з цього не змушує його мовчати. Син іспанки та марокканця, він відчув подвійність двох культур. Усе це він відобразив у своєму останньому романі: «Пакіта на землі маврів» (ExLibric, 2024), який щойно представив у Мадриді. Досі він писав усі свої твори французькою.
На тлі накопичених свідчень останнього часу, справа Марін Ле Пен яскраво демонструє нагальну потребу «зшити» Європу заново. Питання лише в тому, чи встигнемо ми. Чи можна виправити капітуляцію правих перед вимогами ультраправих, коли Трамп диктує правила гри, лібералізм розмивається, консервативні лідери втрачають позиції, соціал-демократія блякне, а ліві повернулися до традиційного і жалюгідного світу психопатології дрібних розбіжностей?
Ізабель Перальта, 24-річна мадридка, яка стала обличчям іспанського ультраправого руху, розслаблено сидить на лаві підсудних Провінційного суду Мадрида. Вона потягується, спираючись на спинку крісла, ніби щойно прокинулась. Дістає з сумочки помаду, дивиться на неї і ховає назад – ледь не почала фарбувати губи перед тими, хто вирішуватиме її долю.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан продовжує кидати виклик Брюсселю. Його політика, що разюче контрастує з фундаментальними цінностями Європейського Союзу, створює дедалі глибшу прірву між Будапештом та рештою європейських партнерів.