Культура

Читаю, що навіжений з рудим волоссям, який живе в Білому домі, почав погрожувати юридичним фірмам. Читаю новину і перечитую шедевр журналістики та літератури – хроніку Джеффрі Голдберга, головного редактора The Atlantic, про те, як його затягнули в чат Signal, де обговорювалися плани війни (кращого роману не знайти: щось середнє між Ле Карре і Честертоном), і одразу думаю про Кінґів і «The Good Fight», і про сміх Діани Локхарт. Той шалений, одурманений сміх, який представляв собою зневіру світу задовго до того, як світ став зовсім неймовірним.

Глядачі завжди відчувають захоплення інтелектом і харизмою персонажів, які будують консенсус. Актор Хорхе Бош (Мадрид, 58 років) зумів втілити образ аргентинського юриста і дипломата Рауля Естради-Оюели, «героя Кіото», який у 1997 році домігся одностайної підтримки 170 країн (кожна з правом вето) для прийняття першого міжнародного договору проти зміни клімату, що має юридичну силу.

«Ми скрутили косяк і пішли дивитися Pink Floyd at Pompeii. Це було наче на концерті, з димною атмосферою серед публіки, але ми сиділи в кріслах кінотеатру». Так розповідає Родольфо Медіна. У 1974 році, крім довгого волосся, йому був 21 рік. Кілька днів тому йому виповнилося 71, і на голові залишилося небагато волосся.

Зустріч призначена на обідню годину на головній площі Брунете, містечка під Мадридом, де він десятиліттями живе з дружиною та дітьми. Це перший понеділок без хмар після трьох тижнів дощів, і столики на терасах так і кличуть присісти й випити щось під теплим березневим сонцем. Зблизька, у цьому несподіваному оточенні, Давід Кантеро (Мадрид, 64 роки) поєднує голос, витримку та поставу ведучого новин, який десятиліттями працював перед камерою, з надзвичайно розслабленою манерою та невимушеним володінням професійним жаргоном.

На початку листопада 1998 року адвокат Філіп Сендс стояв зі своєю дружиною Наталією перед дерев’яними воротами кладовища Пантен на околиці Парижа. Він приніс новину, яка не мала стосунку до візиту на цвинтар: представники чилійського диктатора Августо Піночета, заарештованого в Лондоні на вимогу іспанського судді Бальтасара Гарсона, запропонували йому взятися за його захист. Піночета звинувачували у найтяжчих злочинах і вимагали його екстрадиції; йшлося про те, щоб довести його імунітет від юрисдикції англійських судів і, отже, неможливість екстрадиції до Іспанії.

Пориньте у світ захопливих історій та глибоких роздумів із добіркою книжкових новинок березня 2025 року, що отримали схвальні відгуки критиків. Від аналізу протоколів соціальних мереж та футбольних мемуарів у нових есе Інґрід Ґвардіоли та Манеля Відаля, до автобіографічного есе Лор Мюра в стилі Пруста та щоденників Феліу Формози, що побачили світ у плідний для автора рік. Також на вас чекає проза Альби Далмау та Жоана Тодо, і знову відкрита поезія Себастії Альсамори.

Багато років тому, на заході дня, старий шанований чоловік дав пораду у формі афоризму молодому хлопцеві, який був дезорієнтований перед життям, що відкривалося перед ним. Приказка звучала так: «Якщо хочеш йти швидко, йди один; якщо хочеш дійти далеко, йди з кимось». «Це моя улюблена приказка», — зізнається ганський фотограф Деррік Офосу Боатенг (Аккра, 27 років). Боатенг, з етнічної групи акан, що є домінуючою в Гані, виріс зі своїм батьком, літньою людиною в громаді, оточений мудрістю прислів'їв свого народу.

Пояснення порожнечі солдатів у революції чи ціни так званого китайського прогресу принесли Яну Ляньке (Хенань, 66 років) прізвисько «безстрашний китайський письменник». Українською мовою його книги поки не перекладені, але іспанською видані «Сон села Дін» — про ненаситну людську жадібність, «Твердий, як вода» — сатира на революцію, чи «Поцілунки Леніна» — загибель села перед обіцянками славетного майбутнього.

Нічого не було б так, якби Серджіу Челібідаке був призначений – таланту і заслуг йому вистачало, і попередні події вказували саме на це – наступником Вільгельма Фуртвенглера на чолі Берлінської філармонії в 1954 році. Румун, затятий противник записів, був в останній момент витіснений Гербертом фон Караяном, хитрим і амбітним австрійцем, який назавжди змінив би силу і масштаб звукозапису.

Книги про диктаторів – як старої школи (військові перевороти, що силою захоплюють владу у демократій), так і нової (популісти, які мають підтримку на виборах, але придушують свободу преси, здобувають підтримку пільгами для найбагатших і переслідують, навіть вбивають, опозиціонерів) – привернули увагу «Babelia» цього тижня.