Іспанія, як і інші розвинені країни, має регресивну піраміду населення з низьким рівнем народжуваності та смертності. Здебільшого через економічні причини молоді пари не поспішають заводити дітей. Ми – старіюче суспільство, і якщо нічого не зміниться, будемо старіти ще більше.
Знову цей рік, любі читачі, ми зібралися навколо цього жертовника. Це вже дев'ятий Великий четвер, коли я маю нахабство видертися на цю кафедру, щоб виголосити вам проповідь на 350 слів, поки внизу парафія розділяється між тими, хто суворо дотримується посту, і тими, хто впадає в гріхи плоті, якими ми є одні й ті самі в різний час дня і ночі.
Вони говорили про сушарки та оливки, голосно співали, а я відчував себе ніби з іншого світу. Парадоксально, але ця дистанція між мною та моїми рідними була результатом плану, який, здавалося, спрацював.
Мої батьки були роботягами, як і тисячі інших каталонців. Люди без освіти, які рано вставали, щоб йти на роботу, аби заробити на життя. І вдома, як і в багатьох інших тисячах домівок, робилося неможливе і навіть більше, щоб подолати цю долю «нижчих».