«Канато» — слово, що описує політичну структуру, якою керує хан, лідер тюрксько-монгольського походження. Так само термін «технократія» в 1930-х роках у США описував потенційну країну, якою б керували техніки чи технократи. Історія нагадує про це, оскільки деякі аналітики вважають, що Елон Маск не є чимось новим, а втілює в XXI столітті рух, який вже існував між Великою депресією 1930-х років та успішним приходом «Нового курсу» Франкліна Д. Рузвельта.

Гасло іспанського каналу China Global Television Network (CGTN) – «міст між двома культурами», концентрат дружнього обличчя філософії, через яку країна хоче представити себе світові.

Можливість не повернутися до них змінює спогади про деякі вирішальні місця мого життя.

Способи ведення переговорів

Способи ведення переговорів нагадують мафіозний фільм. Мораль – для ідіотів: таку філософію, як попереджає Девід Брукс.

Він пройшов через світ реаліті-шоу, чиї етичні стандарти не набагато кращі за стандарти Cosa Nostra. Комбінація – це нарцисизм і нігілізм.

Відчуття образи є важливим: воно полегшує ідентифікацію прихильників. Жорстокість більше не приховується, а виставляється напоказ, з депортаціями в соціальних мережах.

Журналіст, лауреат Пулітцерівської премії Кріс Хеджес нещодавно в телевізійному інтерв'ю попередив, що в Сполучених Штатах не існує демократії, оскільки брехня захопила громадську думку. Проблема дезінформації виникла давно. Історія сповнена моментів, коли влада хотіла обдурити, і деякі ЗМІ цьому сприяли. Однак сьогодні проблема серйозніша через швидкість, з якою поширюється неправда.

Одним із побічних наслідків появи в політиці таких фігур, як Дональд Трамп — і не лише він — є те, що вони склеротизують каталог можливих реакцій. Захисники ліберальної демократії можуть хіба що хапатися за голову, стискати кулаки та шукати підтримки тих, хто, як і ми, шкодує про руйнацію багатьох передумов, які уможливили десятиліття процвітання. Це жах, варварство та скандал із непередбачуваними наслідками. До цього доходять (майже) всі.

Один із персонажів роману «Правда про справу Савольти» (Seix Barral) стверджує, що Барселона — місто, де щодня коїться найбільше гріхів у світі. «Ви бачили вулиці?» — запитує він незнайомця, який щойно пригостив його випивкою в таверні. «Це коридори пекла», — пояснює він. І вони, мабуть, такими й були, якщо вірити йому, між 1917 і 1919 роками — часом дії роману Едуардо Мендоси, опублікованого 23 квітня 1975 року. Але й надто довіряти не варто; шинкар щойно назвав цього бідолаху, що так говорить, «чистою падалью».

Сандел

Дозвольте перевірити ваші соціалістичні інтернаціоналістські принципи питанням про кордони. Чи існує якась вагома принципова причина не мати відкритих кордонів?

У день, коли Ділма Руссефф прийшла до влади, світ побачив першу президентку в історії Бразилії. Менш помітним було те, що жертва диктатури очолила державу. Її – партизанку, яка ніколи не стріляла, – не здригнулася рука створити комісію правди, чого військові ніколи їй не пробачили. Як і Жаїр Мессіас Болсонару, який, коли ніхто не міг уявити, що той зухвалий мізогін стане президентом, присвятив свій голос під час імпічменту Руссефф військовому, який катував її під час диктатури.

Напередодні 30-ї річниці завершення війни в Боснії