Коли наприкінці п'ятдесятих років батько Хосе Мігеля Ревільї приїхав до Штутгарта і заощадив трохи грошей, він купив не Mercedes, хоча саме на це підприємство він приїхав працювати з автаркічної Іспанії Франко, а Opel. «На Mercedes грошей не вистачало», — пояснює син, прогулюючись між цехами фабричного комплексу, що розкинувся на десяток кілометрів у долині річки Неккар, звідки автомобілі роз'їжджаються по всьому світу.
Світ валиться, а Дональд Трамп грає в гольф. У п’ятницю, теоретично робочий день, поки світові фондові біржі падали, президент Сполучених Штатів рано-вранці вирушив до свого гольф-клубу у Вест-Палм-Біч і провів там більшу частину дня. Довгий вікенд глави держави розпочався після оголошення торговельної війни світу шляхом запровадження найвищих мит щонайменше за століття.
Це лише початок… Оголошеними цього тижня тарифами Дональд Трамп прагне не просто боротися з торговим дефіцитом США. Його амбіції сягають значно далі: він націлений на повну перебудову міжнародного порядку. Цей процес вже стартував з вимоги до країн НАТО збільшити оборонні витрати до 5% ВВП (і витрачати їх на американські компанії) і продовжиться низкою заходів, що подаються як інструменти «налаштування». Мета – виправити те, що він вважає хронічною переоцінкою долара, світової резервної валюти, яка здорожчує американський експорт та б'є по вітчизняній промисловості.
Ми живемо в настільки темні часи, що деякі новини про чисте зло здаються неймовірними, хоча, можливо, вже й не такими. Наприклад, у М'янмі, через кілька хвилин після землетрусу, військова хунта вже бомбардувала райони повстанців.
Сьогодні ввечері я відкрив Instagram на своєму iPhone, і перше, що побачив, — відео Румейси Озтюрк, турецької аспірантки Університету Тафтса (Массачусетс), затриманої ICE, Службою імміграційного та митного контролю США. Озтюрк йшла вулицею, коли до неї підійшов агент у цивільному, прихований під толстовкою з капюшоном, і схопив її за зап’ястя, поки другий агент швидко наблизився, щоб вирвати телефон з її рук. Обидва агенти затиснули Озтюрк. За кілька секунд з’явилося більше.
Фармацевтичні компанії традиційно вважалися захисним сектором для інвесторів. Це був притулок у часи високої волатильності завдяки передбачуваним грошовим потокам та щедрим дивідендам, що підтримувалися довгостроковими патентами. Цього четверга, коли фондові ринки обвалювалися через мита Трампа, деякі з них це довели: AstraZeneca та GSK не тільки уникли втрат, але й завершили день зі зростанням понад 1%, а Sanofi стримала удар, знизившись лише на 0,68%.
З самого початку передвиборчої кампанії Дональд Трамп дав зрозуміти, що одним із його улюблених слів є «мита». Тому 2 квітня стало для президента США знаковим днем у цьому контексті.
Запровадження мит на імпорт може розпочати торговельну війну, яка вплине на світову економіку. Хто ж насправді платить ці мита? Як вони впливають на економіку? Чому їх запроваджують?
Мені здається чудовим гасло «наші цінності не продаються, а наші товари – так», урядовий варіант базарного «з рук виривають». Я підпишуся під цим, якщо це не означає, що прем'єр Санчес почне роздавати анчоуси з Сантоньї, як це робив Мігель Анхель Ревілья, перш ніж стати мучеником республіканської боротьби. Під «нашими товарами», сподіваюся, мається на увазі європейське «ми», бо не бачу причин позбавляти себе пармезану чи бельгійського пива.
Примхливий магнат, що височіє над своєю дошкою імперських санкцій, обурює. І засмучує. Цей образ інвертує в пам'яті зображення пляжів Нормандії, рівних рядів хрестів над молодими американцями, що загинули, захищаючи окуповану Європу. Ностальгія за ліберальними Сполученими Штатами. За доброзичливою владою.
Настільки ж драматичним, як і сама деталізація мит, є дискурс, що їх вихваляє, незграбно збудований на хистких пісках фальшивих тверджень.
Коли минулої середи того робітника автомобільної галузі запросив на трибуну президент Дональд Трамп, встановлену для цієї історичної події в Трояндовому саду Білого дому, я, звісно, не знала, хто такий Браян Паннебекер.