Гаїті: криза, що вражає дітей

Гаїті, країна, що десятиліттями перебуває у стані політичного та соціального хаосу, стикається з руйнівною кризою, яка особливо жорстоко вражає найбільш вразливих: дітей. Гаїтянське дитинство опинилося у пастці спіралі насильства, покинутості та крайньої бідності. Систематичні зґвалтування, примусове вербування збройними групами, голод і масове закриття шкіл перетворили Гаїті на ворожу територію для її власних дітей.

За даними нещодавнього дослідження ЮНІСЕФ, приблизно 1,2 мільйона дітей живуть під постійною загрозою збройного насильства, і, за оцінками, три мільйони потребуватимуть термінової гуманітарної допомоги у 2025 році. Колапс держави залишив дітей беззахисними перед найжахливішими злочинами. Кримінальні банди зайняли вакуум влади, перетворивши цілі райони на зони бойових дій, де викрадення, сексуальне насильство та вимагання стали звичною справою. Банди контролюють 85% Порт-о-Пренса, і кількість хлопчиків і дівчаток, завербованих цими бандами, зросла на 70% за останній рік. Наразі, за оцінками, половина членів збройних угруповань є неповнолітніми, деяким з них лише вісім років. Без доступу до освіти, охорони здоров'я та безпеки вони ростуть в умовах страху та безнадії.

До цього додається продовольча криза, яка загрожує перетворитися на незворотну катастрофу. Відсутність доступу до основних продуктів харчування вражає більше половини дитячого населення, що призводить до хронічного недоїдання. Гуманітарні організації мають серйозні труднощі з розподілом допомоги через нестабільність та політичну нестабільність, що погіршує ситуацію. Багато шкіл були змушені закритися через насильство або руйнування їх інфраструктури внаслідок стихійних лих, що обмежує можливості майбутнього для дітей.

Гаїті – це не просто зубожіла нація; це суспільство, що опинилося у пастці циклу політичної нестабільності, стихійних лих і глобальної покинутості. Міжнародна спільнота продемонструвала тривожну відсутність прихильності до відбудови Гаїті, обмежуючись реактивними та тимчасовими заходами. Гуманітарна допомога, хоч і має вирішальне значення, недостатня, якщо її не супроводжувати стратегією розвитку, яка б сприяла соціальному відновленню країни.

Гаїтянська влада, зі свого боку, також повинна взяти на себе відповідальність і працювати над забезпеченням прав дітей. Важливо, щоб інститути були посилені, корупція подолана та був реалізований ефективний план забезпечення безпеки громадян. Без цих елементів будь-які гуманітарні зусилля будуть зведені до тимчасового полегшення. Гаїтянські діти не можуть більше чекати. Гаїті потребує рішучого та скоординованого втручання, яке б гарантувало захист дітей і заклало основи для реального та сталого відновлення. Це моральний обов'язок і гуманітарний імператив.