Сьогодні здається, що ми надто зайняті та напружені, щоб приділяти увагу доброті. Ми живемо у світі, який стає все більш напруженим і нестабільним, де доброзичлива поведінка означає ризик бути розчавленим. Як наслідок, доброта зникає з нашого суспільства.
Натхнення не приходить саме собою, що б там не казали музи. Його треба шукати, оточувати себе ним. І Софія Реєс (Монтеррей, 29 років) добре знає, де його знайти. Її студія виходить на пагорби Голлівуду, на знамениту Малхолланд Драйв — вузьку дорогу, зображену Девідом Лінчем, що звивається пагорбами Лос-Анджелеса серед захопливих пейзажів.
Днями в телефоні з’явилося моє фото кількарічної давнини – не таке вже й старе, насправді. Та я себе не впізнав. Звісно, то був я, але те, що я побачив, дивлячись на себе, – це обличчя моєї матері. Здивувався, наскільки сильно я став на неї схожий.
«Коли я бачу розстелені ліжка та відчинені двері палат, я вже знаю, що хтось пішов», – казала Клара Сагардой, проходячи коридором відділення паліативної допомоги Університетської лікарні Сан-Рафаель у Мадриді, куди госпіталізували її чоловіка. Неважливо, чи йшов дощ, сніг чи гриміла гроза, рано-вранці вона завжди з'являлася, щоб бути поруч із ним. Вони поїхали додому, щоб виконати його бажання, поки він був стабільний. «Я боюся його смерті й водночас чекаю її.
«Цей серіал не про мою історію з Віктором. Він про чотирьох подруг, про любов, яка полягає у беззастережній підтримці, навіть якщо іноді вони говорять тобі те, що ти не хочеш чути», – каже головна героїня «Валерії», серіалу Netflix, заснованого на однойменній тетралогії Елізабет Бенавент. Подібні промови та музичні оди вічній дружбі, як-от Wannabe від Spice Girls, змусили багатьох відкинути те, як серіал «Дівчата» жорстоко зображує те, як іноді дружбі судилося зазнати невдачі.
«Ми жартували, говорили про те, ким хочемо бути, коли постаріємо, і я сказав: «Я хочу бути дідусем», — розповідає він телефоном.
Його двоє синів, 36 і 34 років, не мають дітей і поки що не розглядають таку можливість, що є обтяжливою реальністю для його родини. Тим не менш, Рамон не втрачає надії, що одного дня вони зроблять його дідусем, хоча він і буде вже старшим: «Я дивлюся навколо і бачу друзів, братів, у яких вже є онуки, і вони насолоджуються ними. Це радість».
Вона вирішила, що для зцілення емоційної рани повинна повернутися до своєї країни.
«Я усвідомила, що не їздила до Іспанії у відпустку, коли все закінчилося. Мені було дуже важко повернутися до рутини, і, порівняно з тим, що я мала там, тут [в Іспанії] я не могла знайти роботу за фахом. Це були моменти, які мене найбільше обтяжували», - каже вона.
Поховання праху Хінеса Авіли Ернандеса, який помер 15 квітня 2020 року. Його сім'я – одна з тисяч, які навесні 2020 року були змушені відкласти прощання зі своїми близькими, втраченими через пандемію, і з якими свого часу говорила газета.