Сексуальне розкріпачення було невирішеним завданням для попередніх поколінь, вихованих у пуританстві, панівній моралі того часу та незнанні власної сексуальності й тіл. Сьогодні майже ніхто не ставить собі за мету «сексуально розкріпачитися», бо вважається, що це вже досягнуто.
Деякі з найгнітючіших сцен серіалу Netflix «Підлітковий вік», який обговорював навіть британський прем'єр-міністр, розгортаються в коридорах та класах навчального закладу. У тій вигаданій школі підлітки ображають, застосовують насильство та знущаються одне з одного, а поліцейські, які приїжджають розслідувати злочин, відчувають полегшення, коли їдуть звідти.
Переважна більшість дітей старше 10 років у західних країнах мають мобільний телефон, що надає їм доступ до Інтернету будь-коли та будь-де. Це призводить до того, що через величезну кількість сповіщень, які ми отримуємо на свої смартфони, наша увага страждає. Дослідження показують тривожну статистику використання гаджетів.
Романтичні стосунки з машинами донедавна були сюжетом наукової фантастики, як у фільмі «Вона» Спайка Джонза, або ж ексцентричними випадками, як історія чоловіка, що одружився з голограмою улюбленої віртуальної співачки. Проте штучний інтелект (ШІ) зробив емоційний зв'язок людей з віртуальними асистентами реальністю. Деякі з них, як Replika чи Character.AI, створювалися саме з цією метою.
Часто, замість того, щоб зупинитися та вислухати того, хто цього потребує, ми вдаємо із себе радників, які мають хист знаходити магічні рішення, що, насправді, рідко бувають корисними. Французька філософ Сімона Вейль казала: «Увага — це найрідкісніша й найчистіша форма щедрості». Але ми живемо в епоху порад, порадників, коучів, тих, хто, часто не розуміючи, що відбувається в голові людини, дають поради в Instagram або TikTok на будь-яку тему.
Почуття провини виникає через порушення внутрішніх норм, виконує адаптивну функцію та розгортається послідовно: вчинення неналежної дії (або упущення належної), нечисте сумління та каяття. На відміну від Кримінального кодексу, який охоплює обмежену кількість караних дій, поведінку контролює моральна свідомість – неписаний кодекс, що охоплює всі вчинки людини, наділяючи її відповідальністю.
У сучасному світі все більше людей, особливо серед покоління Z, відмовляються від традиційних уявлень про «вічне кохання».
Вони обирають гнучкі зв'язки, де головне – насолода моментом без надмірних зобов'язань. Цей тренд підтверджують дослідження, які показують, що молодь прагматично ставиться до романтичних стосунків, не ставлячи їх на перше місце.
Уже нікого не дивують так звані «situationships» – романтичні стосунки без чітких зобов'язань, де обидві сторони насолоджуються моментом, не плануючи весілля.
Я одягаюсь так само, як і пишу: зліва направо. Спочатку вдягаю ліву руку в сорочку, а потім праву, і дотримуюся того ж порядку з спідньою білизною та штанами, а також із шкарпетками та взуттям. Це мій особистий внесок у підтримку порядку в цьому світі.
Проте того вівторка, надівши взуття, я інстинктивно потягнувся зав'язати шнурки на правому черевику раніше, ніж на лівому. Я зупинився, збентежений цим несвідомим рухом. Що відбувається?
Одна з головних причин звернення до психолога – проблеми, пов’язані з коханням, його відсутністю та розривами стосунків. Пережити розставання, відпустити того, кого хочеш бачити поруч, але хто тобі не призначений, може стати травматичним і складним досвідом. Це одна з ситуацій, що завдають найбільше страждань і до яких ми найменше готові.
Але чому нам так важко відпускати? Чому розрив може бути настільки травматичним? У психологічній практиці ми бачимо дві основні причини.
«Коли я бачу розстелені ліжка та відчинені двері палат, я вже знаю, що хтось пішов», – казала Клара Сагардой, проходячи коридором відділення паліативної допомоги Університетської лікарні Сан-Рафаель у Мадриді, куди госпіталізували її чоловіка. Неважливо, чи йшов дощ, сніг чи гриміла гроза, рано-вранці вона завжди з'являлася, щоб бути поруч із ним. Вони поїхали додому, щоб виконати його бажання, поки він був стабільний. «Я боюся його смерті й водночас чекаю її.