Флер Яґґі (Цюріх, 84 роки) стверджує, що не вона пише свої романи. І не вона пише оповідання. Це робить її друкарська машинка. «Я відчуваю її присутність. Вона могутня. Вона зі мною вже понад 50 років», – запевняє письменниця. Має ім’я чоловіче, як попереджає: Гермес. Як грецький бог. Яґґі повторює це без втоми в небагатьох інтерв’ю, які дає. Її відповіді відміряні словами та кришталево ухильні. Народилася у Швейцарії, але всі свої книги написала італійською: п’ять романів, п’єсу та дві збірки оповідань.

Інтерв'ю з Сільвією Інтхауррондо

Як інтерв'юерка, Сільвія Інтхауррондо (Баракальдо, 45 років) знає всі тонкощі. І вона виважує кожне слово, коли перебуває по інший бік. Незворушна як перед камерами, так і за їх межами, вона не здригається перед нападками шовіністів, упередженнями або тим, що її одні засуджують, а інші нагороджують.

Працювати на британську королівську сім'ю

Едурне Портела (1974) та Хосе Овехеро (1958)

Це сталося давно

Але деякі речі стають зрозумілими лише з часом. Я вийшла з дому зранку, щоб реабілітувати ногу — незначна проблема — і, повернувшись, знайшла повідомлення, яке спрацювало як розряд дефібрилятора.

Я одним ривком подолала темряву, в якій перебувала, і потрапила в зону сліпучого світла, випаленого блискавкою. До того моменту я навіть не усвідомлювала щільності тіні, що мене оточувала. Лише тоді, коли розверзлося небо, я з жахом оглянула попередні дні, важкі, як сумні звірі.

Обличчя Річарда Паверса (Іллінойс, США, 67 років) з'являється на іншому боці екрана з посмішкою. Zoom — чи не єдиний спосіб взяти інтерв'ю у письменника, який протягом десяти років живе в повній самоті та єднанні з природою в хатині в Смокі-Маунтінс, біля підніжжя Аппалачів (США). «Це чудово. Якщо я подивлюся у вікно, то побачу скелі, гори», — коментує з посмішкою автор, який вирізняється своїми технологічними творами та має винятково добре налаштований радар для цифрового майбутнього.

Книга Вірджинії Вулф «Власна кімната» (в каталонському перекладі, Angle Editorial, 2024) змусила читачок вважати авторку палкою феміністкою. Це не зовсім так.

Іноді я не усвідомлюю, що зник, аж поки не повертаюся. Щоб зникнути, не обов'язково відчиняти двері, спускатися сходами чи навіть вставати з дивана. Можна просто завмерти, розгублено дивлячись у простір, і зникнути. Я зникаю ще з уроків арифметики в дитячому садку: з «два на два – чотири» та «сім на сім – сорок дев'ять». Також з часів вивчення змінних і незмінних частин мови: яким же нудним був прислівник, такий статичний, і якими гнучкими були дієслова та іменники, такі еластичні, чи не так?

Беатріче Алеманья на виставці своїх робіт у Болоньї, 6 березня 2023 року.

Світ мистецтва є сценою для «Параду», нового роману Рейчел Каск.