Покоління Z та ситуативні стосунки

Покоління Z все менше вірить в історії Діснея, які завжди закінчуються поцілунком прекрасного принца. Як свідчення цього, одним із слів, що найкраще відобразило тенденції 2023 року, згідно з Оксфордським словником, стало «situationship», яке визначається як «романтичні чи сексуальні стосунки, що не вважаються формальними чи встановленими», англіцизм, який прирікає пари на вічне «можливо».

«Він/вона мені нічого не розповідає». «Він/вона зачиняє двері, не залишаючи мені вибору». «Я не знаю, як подолати бар'єр, щоб наблизитися». Це багато з тих запитів, які я чую від батьків підлітків. Відповідь, яку я даю, проста: це і є бути та поводитися як підліток. І реальність очевидна: підлітковий вік відкриває тріщину, яка буде ставати все більшою, 15-річна дитина ніколи не буде такою ж поступливою, як 5-річна.

Чи є щось спільне між усіма психотерапевтами?

Пілар Ревуельта Бланко, клінічний психолог і психоаналітик, розмірковує над цим питанням: «Хто формує це плем’я…». Вона ділиться цікавим випадком. Багато років тому, на вечері з колегами, один з них запитав, скільки серед присутніх старших дітей у сім'ї. «Звісно, це не науково, але семеро з восьми підняли руки», — каже 62-річна фахівчиня, яка з того часу багато разів помічала цю закономірність. «Більшість із нас з дитинства були опікунами».

Мабуть, кожен з батьків стикався з відчуттям, що розмова з дитиною схожа на розмову зі стіною. Здається, що слова летять у порожнечу, а прохання чи поради ігноруються. Це поширена ситуація, яка викликає у батьків розчарування та створює напружену атмосферу в домі.

Часто дитина, захоплена своїми справами, емоціями або небажанням виконувати прохання, вдає, що не чує дорослого. Вона продовжує займатися своїми справами, не звертаючи уваги на важливість сказаного.

Фломастери пастельних відтінків, декоративні наліпки, скотч з оригінальними принтами та багато уяви. Ось що готує Люсія Монсон, щоб розпочати нову сторінку свого улюбленого «bullet journal». Вже третій рік поспіль ця 27-річна вчителька присвячує годину на день (яка може змінюватися залежно від того, що сталося за день, і чи є у неї достатньо часу), щоб організувати та відобразити у максимально креативний спосіб те, як вона почувається — більше, ніж те, що вона робить — у кожен момент.

Агеда Гонсалес пережила перший панічний напад у 18 років. Відтоді до повного закриття вдома був лише один крок. «Я почала відмовлятися від багатьох речей через страх паніки, і чим більше звужувала коло, тим сильніше відчувала тривогу», — розповідає вона. Дійшло до того, що вона не виходила з дому без супроводу і навіть не могла залишатися вдома сама. Її єдиною турботою було уникнення тривоги та страху. «У дитинстві у мене вже були прояви агорафобії. Я ніколи не ходила до подруг гратися, не їздила на екскурсії, не могла довго перебувати далеко від матері», — згадує вона.

Всього п'ять років тому, коли було оголошено надзвичайний стан, який утримував нас замкненими протягом ста днів, автор зв'язався зі своїм редактором, щоб запропонувати коротку любовну історію на тлі того, що ми переживали. Відповідь електронною поштою прийшла з припущенням, що було б ризиковано писати про пандемію COVID-19, поки не мине кілька років і ми не отримаємо певний погляд на те, що сталося.

Страх у вихованні дітей: як розпізнати та подолати

Вивчення снів часто є неточною та непередбачуваною дисципліною. Те, що знаходиться у всесвіті сновидінь, є особистим і важко перевіряється науково. До цього додається те, що пам'ять про сни фрагментарна, неповна і зазвичай обумовлена емоціями, недавніми переживаннями, станом здоров'я і навіть рівнем стресу. Куди подорожує свідомість під час сну і що з нею відбувається, принаймні поки що, залишається загадкою. Проте, є дещо, що можна спостерігати під лупою наукового методу, а саме: чому деякі люди пам'ятають свої сни краще за інших.

Я пишу ці спогади англійською. І це одночасно і щастя, і нещастя.